Page 282 - 6816

Свою концепцію особистості Є. Бистрицький розбудовує на
трактуванні змісту цього поняття Е. Ільєнковим, який осмислював
особистість на основі понять «загальне – конкретне». Особистість з
позиції загального – це продукт ансамблю суспільних відносин, а з

позиції конкретного – одиничне вираження цього ансамблю, але не
всіх відносин, а лише тих, у яких вона перебуває [91, с. 79].
Виникає питання: а в чому сенс цих роздумів? Змінюючи форми

суспільного буття (загальне), можна змінювати умови
життєдіяльності людини (конкретне), отож формувати людину.
Марксизм переосмислив Геґелеву діалектику, зокрема
співвідношення між внутрішнім і зовнішнім. Так, внутрішнє,

сутнісне мало бути відбиттям зовнішнього.
У цих роздумах не враховано той факт, що соціальне впливає

на свідомість людини не прямо, а опосередковано, через наявні
форми свідомості. Це чудово розумів С. Рубінштейн, коли писав:
«Ми виходимо з того, що зовнішні причини (зовнішні впливи)
завжди діють лише опосередковано через внутрішні умови» [456,

с. 269]. На жаль, розуміння цього механізму взаємодії зовнішнього
та внутрішнього філософи зазвичай не враховують. У межах
зазначеного методологічного підходу Є. Бистрицький намагається

з’ясувати якості особистості. Її фундаментальною ознакою постає
соціальність, на основі якої філософ визначає сутність людини. З
цього приводу, дискутуючи, зауважимо: якщо соціальність – це
загальна ознака людини, то вона не може бути сутнісною ознакою

особистості. Отож, з одного боку, маємо суперечність, а з іншого, –
філософ ототожнює поняття «особистість» і «людина». Іншою
ознакою особистості філософ уважає рефлексивність як здатність

людини осмислювати власне місце у світі та свою суспільну
функцію [91, с. 82–85]. Рефлексивність допомагає людині
усвідомити її потребу бути особистістю, яка сьогодні, на думку
філософа, є загальнолюдською. Уважаємо, що Є. Бистрицький

видає бажане за дійсне, що, на жаль, було характерним для епохи
перебудови.
Усвідомлюючи методологічну складність проблеми

особистості, Є. Бистрицький наполягає на тому, що теорія має
охоплювати як фактичне існування людини, так і загальне її буття.
Тому теорія особистості має враховувати як унікальні особливості

людини, так і загальні [91, с. 100]. Виходячи із зазначених
методологічних засад, філософ свідомо окреслює

282