Page 281 - 6816

в процесі діяльнісного ставлення до дійсності високі почуття,
людина тим самим утверджує, розвиває свої сутнісні сили» [679,
с. 175].
У дослідженнях В. Іванова (1933–1991) спостерігаємо відхід від

марксистського (соціально-класового) розуміння особистості.
Відмінність між індивідом та особистістю філософ фіксує в таких
твердженнях: якщо індивід відчуває себе частиною суспільства, то

особистість – його повноцінним членом; у продуктах діяльності
особистості знаходять опредметнення загальні форми родової
діяльності людини; особистість вміщує в собі світ, особистість – це
людина, яка має власний розвинутий духовний світ [372, с. 55–65].

Наведені підходи до розуміння сутності людини засвідчують, що
особистість постає як єдність загального (родового), особливого

(соціально-історичного) та одиничного (індивідуально-
психологічного).
Монографію Є. Бистрицького «Феномен особистості:
світогляд, культура, буття» (1991) слід уважати початком цілісного

дослідження проблеми особистості в незалежній Україні. Видана в
рік руйнування Радянського Союзу, праця, з одного боку,
віддзеркалює як суперечності марксистської філософії, так і

сподівання людини того часу на соціально-політичні та світоглядні
зміни. У вступі відображено очікування щодо народження нового
типу людини: «Нова людина без зайвого пропагандистського шуму,
напруження теоретичних умів і педагогічних клопотів ввійшла у

світ. Вона виникла саме як особистість у сучасному світі; не як
результат спрямованого колективного впливу чи особливих
організаційних заходів якоїсь однієї соціальної системи, але як

природно-історичний продукт життєдіяльності всіх. Вона виникла
як масове явище…» [91, с. 3]. З іншого боку, у монографії
підсумовано надбання київських філософів з моменту видання
монографії «Людина і світ людини». Відчутним є бажання автора

відмовитися від ідеологічного концепту, що кожна радянська
людина є особистістю, оскільки «звання особистості здобуває той,
хто здатен взяти на себе більшу відповідальність за діяльність та її

наслідки, за вчинок» [91, с. 5], отож філософ долає соціально-
класовий підхід до проблеми особистості. Безумовно,
Є. Бистрицький відчуває «світоглядну напруженість» проблеми

особистості, її об’єктивну складність, гуманістичну й політичну
значущість.

281