Page 279 - 6816

уживає поняття «людські сили» [572, с. 111], і доводить, що людина
є триєдина сутність розуму, волі й почуттів [573, с. 475].
В. Шинкарук погоджується з роздумами Л. Фоєрбаха, що сутність
людини становить не одна якість, а єдність розуму, волі й почуттів.

Різноманітність комбінацій цих якостей й утворює людську
індивідуальність.
Звернення до першоджерела змісту концепту сутнісних сил

дозволило В. Шинкарукові перейти від всезагального до
конкретного аналізу сутності людини, бо в кожної людини
зазначені складники мають свою специфіку, що суттєво впливає на
її якості. Сутнісні сили людини, на думку філософа, не є сталою

величиною, а мають динамічну природу, вони формуються не лише
під впливом практичної діяльності, але й у навчанні, у процесі

розпредметнення змісту, інформації, закладеної в знаннях та
культурі. З цього приводу філософ писав: «Розпредметнення
предметів попередньої праці передбачає адекватну діяльність із
ними, тобто формування адекватних здібностей» [641, с. 93].

Безумовно, до розпредметнення здобутків культури здатна далеко
не кожна людина, але, незважаючи на це, воно є «вихідним
методологічним принципом формування людської особистості, її

духовного світу» [641, с. 120]. В. Шинкарук зрозумів, що на процес
формування свідомості впливають не лише соціальні чинники, але
й «усі сутнісні сили людини: почуття, розум, воля, переживання,
здатності, досвід…» [642, с. 302]. Це твердження засвідчує, що

філософ поступово відходить від марксистського розуміння
сутності людини.
В. Шинкарук не залишив поза увагою питання діалектики

розуму, волі й почуттів. Конститутивним компонентом сутнісних
сил філософ уважав моральні почуття: «Моральні почуття – це
могутні сутнісні сили людини. У граничних життєвих ситуаціях –
бути собою або „втратити себе”, жити або вмерти (чи вмерти

людиною, чи жити негідником) – вони є джерелом справді
героїчних учинків» [644, с. 267]. У розумінні сутнісних сил
В. Шинкарук принципово суперечить марксистському трактуванню

людини й у контексті Канта суть людини вбачає в її моральності, а
не в здатності до предметно-практичної діяльності. (М. Попович
наводить свідчення, що між філософами й партійною цензурою була
боротьба за трактування змісту сутнісних сил. Посилання на концепт
сутнісних сил комуністичні ідеологи трактували як прямий шлях до

279