Page 278 - 6816

«Звідкіль могла з’явитися персоналістичність у наскрізь
знеособленому середовищі?» [532, с. 10]. Намагаючись відповісти
на це запитання, В. Табачковський доходить висновку, що, з одного
боку, це був філософський протест проти знеособленої радянської

дійсності, з іншого, – своєю предтечею він мав поезію
шістдесятників, зокрема В. Симоненка [532, с. 11–12]. Від себе
додамо, що це був напружений пошук само- та національної

ідентичності.
Як уже було зазначено, філософи Київської світоглядно-
антропологічної школи почали аналізувати людину в системі
«людина – світ». З цього приводу В. Іванов писав: «У складі того, що

реально існує, немає нічого, крім людини, світу і їх відносин …»
[221, с. 7]. Дослідження людини в такому контексті вимагало

оновлення понятійного апарату, для розробки якого з творів
Л. Фоєрбаха та К. Маркса запозичили концепт сутнісних сил людини
[359, с. 112–114]. Дослідивши радянський період творчості
В. Шинкарука, ми дійшли висновку, що інтерес до концепту

сутнісних сил зумовлений його внутрішньою суперечністю як
філософа і громадянина. З одного боку, В. Шинкарук у дусі
марксистської філософії досліджував загальну (родову) сутність

людини, а з іншого, – намагався збагнути її індивідуальну
неповторність і водночас національну ідентичність. Зазначену
суперечність В. Табачковський називає «увсезагальнення –
індивідуація» [532, с. 16–17]. Як філософ В. Шинкарук намагався

усвідомити, чому одна людина підіймається до розуміння
всезагального, а інша залишається на рівні чуттєвого сприйняття.
Саме ці суперечності й породжують шинкаруківський антропологізм.

Спочатку концепт сутнісних сил В. Шинкарук трактує в дусі
марксистської філософії й визначає його зміст через здатність до
суспільної праці, насамперед до створення знарядь праці, що
забезпечують суто людський спосіб буття [645, с. 399–400].

Зазначений підхід реалізовано в контексті ідей молодого К. Маркса:
предметне буття промисловості є розгорнутою книгою людських
сутнісних сил [359, с. 114]. Безумовно, здатність до всезагальної

родової діяльності (суспільна праця, релігія, політика, право,
мораль, література, мистецтво) відіграють вирішальну роль у
становленні людини як родової істоти, але В. Шинкарука не

задовольняє марксистський підхід до розуміння сутнісних сил. Він
уважав, що автором концепту сутнісних сил був Л. Фоєрбах, який

278