Page 276 - 6816

філософських поглядів Ю. Вассияна, Д. Донцова, О. Кульчицького,
Ю. Липи, І. Музички, М. Шлемкевича, В. Яніва доводить
несумісність поглядів на особистість в українській філософській
думці й марксизмі: українська традиція від Митрополита Іларіона

Київського до філософів української діаспори орієнтувала людину
на ідеал, духовне вдосконалення, тоді як марксизм – на сьогоденне
матеріальне існування. Варто зауважити, що зазначені тенденції

притаманні філософам як Східної, так і Західної України. Отже,
пріоритет духовного та персоналістичні тенденції є
загальноукраїнською філософською традицією.

2.6.3. Персоналістичні ідеї у творчості філософів
Київської філософсько-антропологічної школи.

Переосмислення сутності людини в українській філософії
радянського періоду почалося з колективної монографії «Людина і
світ людини» (1977). В основу дослідження покладено відношення
«світ – людина», яке трактували як загальну дихотомію сущого.

Насправді це було осмислення проблеми людини з позиції
метафізичної проблематики. Логіка аналізу людського буття в
контексті «людина – світ» привела до поняття «смисл буття

людини», яке ввібрало в себе такі відносини: людина – природа,
індивід – суспільство, суб’єкт – об’єкт історичної діяльності,
буття – свідомість, свобода – необхідність. Відповідь на питання
смислу буття водночас є відповіддю на питання: що є людина?

Отож поняття смислу буття набуло загальнофілософського статусу.
Автори орієнтували людину, що основа її буття перебуває в ній
самій, вона є суб’єктом діяльності, а смисл буття – основою її

життєдіяльності [624, с. 268–270]. Дослідження проблеми привело
до необхідності з’ясувати зміст поняття «основа». Спираючись на
філософію Ґ. Геґеля, автори монографії визначають основу
життєдіяльності як сутність, яка сама себе покладає. Пошук смислу

буття – це пошук як матеріальних, так і духовних його основ.
Такою основою, на думку авторів монографії, є активно-діяльне
начало людини як загальний спосіб її буття [624, с. 272]. Смисл

життя постає як начало і принцип, який пояснює всі інші аспекти
життєдіяльності людини й водночас є її продуктом. Людина має
знайти смисл життя в собі й через власну діяльність. Отже, смисл

життя трактується як ідеально-духовний феномен, суттю якого є
самодетермінація [624, с. 278]. Осмислюючи ці роздуми,

276