Page 25 - 6816

крок, щоб відокремити філософію від теології. Філософ
абсолютизував первинність мислення, але це була абсолютизація
здорового глузду, що призвело до абсолютизації науки.
Метафізика Спінози – це інша версія неоплатонівської

метафізики і реакція на дуалістичну філософію Р. Декарта.
Спінозівська метафізика побудована на понятті «субстанція», яка є
причиною самої себе (causa sui), усвідомлює себе через себе,

перебуває в центрі системи, а все інше – її моменти. Незважаючи на
те, що за субстанцію Спіноза приймає Бога, у центрі його уваги
була людина. Філософ поділяв античні та християнські уявлення
про ступені духовного розвитку людини. Усвідомлюючи

недосконалість людини, він намагається допомагати їй духовно
розвиватися, навчити долати залежність від афектів і сформувати

потребу до творення спільного блага [519, с. 220]. Уважаємо, що
поняття субстанції в Спінози підпорядковане проблемі
вдосконалення людини й було потрібне для того, щоб показати їй
шлях до справжнього буття та довести: якщо вона не робитиме

цього, то її життя перетвориться на ніщо. Метафізика Спінози
скерована на те, щоб за допомогою розуму людина знайшла шляхи
й засоби, які вестимуть її до свободи. Це доводить, що його

метафізика має антропологічний та етичний зміст. Рефлексуючи
над метафізикою Спінози, з висоти досягнень філософії початку
ХХI ст. зазначимо: по-перше, мислитель чітко зафіксував
суперечності між існуванням і сутністю; по-друге, його метафізика

скерована не на пізнання онтологічних проблем, а на внутрішнє
вдосконалення людини.
Г. Ляйбніц успадкував вчення Спінози про субстанцію, за

первоначало приймає монаду, що має духовну природу. Монади
відрізняються одна від одної й утворюють певну ієрархію.
Уважаємо, що ідею монади, як духовного начала, філософ увів у

соціум, щоб започаткувати процес його вдосконалення. (Учення про
монади, на думку сучасних дослідників, стало теоретичною засадою
європейського індивідуалізму й людиноцентризму [381, с. 43]). Суттєвим
аспектом метафізики Г. Ляйбніца є те, що вона пов’язана з

поняттям особистісного Бога й не має безпосереднього відношення
до природного буття, а «людина є малий бог у своєму власному
світі, або в мікрокосмі, керованому нею на власний манер…» [306,
с. 230]. (Для довідки зазначимо, що витоки цієї думки Г. Ляйбніца про

особистісного Бога перебувають у творчості Плотина: «Єдиний Бог

25