Page 273 - 6816

Пізнання на рівні понять часто перетворюється на схоластику й
марнослів’я, що яскраво «довела» постмодерна філософія, тоді як
пізнання на рівні символів формує структуру емоцій і почуттів
людини, робить її органічною частиною цілого – нації.

Конструктивними є роздуми О. Кульчицького про
взаємовідносини особистості й народних мас на основі дослідження
життя й творчості поета, письменника й духовного просвітителя

Галичини М. Шашкевича (1811–1843). Філософ проаналізував
діалектику спонукань провідника народних мас і довів, що в
процесі їхньої взаємодії відбувається їхнє взаємопроникнення [294,
с. 74]. Почуття, спонукання, погляди провідника засвоюють

народні маси. Дослухаючись до провідників, маси піднімаються на
вищий рівень розуміння дійсності, відбувається їхній політичний і

духовний розвиток.
Осмислюючи погляди на людину у філософії М. Шелера та
Н. Гартмана, О. Кульчицький писав: «Взагалі різні філософи
зійшлися на тому, що в бутті людини треба вирізнити шар

органічності, психічності та духовності» [293, с. 145], тобто
ієрархічний підхід став загальною методологічною засадою
філософських досліджень. Уважаємо, що О. Кульчицький поспішив

із цим узагальненням, оскільки філософи до цього часу не
прийняли ієрархічний підхід за методологічний принцип
дослідження людини. Філософ доходить висновку, що психіка
людини різного рівня духовного розвитку працює по-різному, отож

принцип ієрархії матеріалізується в психічних структурах, тому
розвиває тришарову модель функціонування людської психіки
[294, с. 92–96]. Досліджуючи проблему людського буття в історії

філософії, О. Кульчицький доводить, що філософська антропологія
має орієнтувати людину на «ідеал української особовості»
[294, с. 33], яка максимально розвинула свої позитивні риси й
водночас зменшила до мінімуму свої негативи.

Осмислюючи філософські погляди К. Ясперса і Ж.-П. Сартра
щодо сучасної духовної ситуації в контексті документів
II Вселенського Ватиканського собору, О. Кульчицький зауважував,

що пізнання людини має здійснюватися на основі синтезу філософії й
релігії [294, с. 155]. Учений не протиставляє філософію й релігію, а
доводить, що сучасна соціально-політична й духовна ситуація

вимагає поєднання релігійних і філософських підходів до розуміння

273