Page 271 - 6816

християнську традицію щодо ієрархічного розуміння людської
сутності та пріоритет духовного над матеріальним. Орієнтація на
пріоритет духовного над матеріальним переконливо свідчить про
духовний потенціал української філософської й релігійної думки.

2.6.2. Ідея вдосконалення людини у філософів
української діаспори. Ідею духовного вдосконалення

успадковують філософи української діаспори. Вона стає предметом
дослідження Ю. Вассияна, Д. Донцова, О. Кульчицького,
Є. Онацького, М. Шлемкевича, В. Яніва та ін. У 1933 р. професор
Є. Онацький (1894–1979), посилаючись на здобутки християнської

філософії щодо безконечної вартості кожної людської душі,
стверджує, що без розвитку індивідуальності (особистості. – В. С.)

не може постати української нації [399, с. 30].
Коли аналізують доробок Д. Донцова, то вказують на його
волюнтаризм, еклектизм, відсутність філософської глибини.
Уважаємо, що такі суперечливі оцінки свідчать про те, що

дослідники абсолютизують окремі аспекти його поглядів, бо не
побачили провідної ідеї його творчості – ідеї поділу людей за «їх
духовою природою» [195, c. 248]. Саме цей підхід до сутності

людини викликав шквал негативних емоцій щодо «Націоналізму»
як з боку українських соціал-демократів, так і з боку російських
більшовиків, але ніхто проти цієї тези до цього часу відкрито не
виступив. Сам Д. Донцов так осмислював причини цього

замовчування: «Цей поділ на „лицарів” і „свинопасів” серед
народів, на аристократів, панів і плебеїв не є поділом класовим,
соціальним, лише психологічним, типологічним. Кожний народ

представляє – в певній хвилині – його провідна верства» [192,
c. 89]. Філософ зробив фундаментальний внесок в аналіз людини як
суб’єкта діяльності: перейшов від соціально-класового підходу до
духовного. Д. Донцов формулює чіткий і практичний критерій, за

яким можна розрізняти індивідів різного ступеня духовного
розвитку. В основу розподілу філософ поклав ставлення людини до
історичних подій і форм буття. Підсумовуючи проблему пошуку

українською нацією історичної традиції, він пише, що існують три
способи реагування на історичні події. Перший – «скоритися
дійсності» [192, c. 128]. Ми вже знаємо, що підкоряється дійсності

людина залежного рівня розвитку, вона забуває заради задоволення
своїх матеріальних потреб традиції свого народу, мову. Другий

271