Page 272 - 6816

спосіб – «традиція інтернаціоналістична <…> Відклик
до «„людського почуття” „братів-пролетарів”, „братів-хліборобів”,
„братів-слов’ян”, до „приспаної совісті” сильних, до розжалоблення
їх сердець…» [192, c. 128]. Це традиція пристосування до

сильнішого задля отримання будь-якої вигоди. Третій спосіб – це
творити дійсність, до якої здатний «тип людей-творців» [192,
c. 130]. Отож філософ чітко виділяє три типи людей за їхніми

спонуканнями до життєдіяльності: ті, хто підкоряються дійсності,
ті, хто пристосовуються, і ті, хто своєю боротьбою творять нове
життя.
Ієрархічний підхід до розуміння соціально-психологічних

якостей людини органічно притаманний поглядам філософа й
публіциста М. Шлемкевича. У праці «Загублена українська людина»

(1954) виділено три типи людини: гоголівська, сковородянська,
шевченківська. Гоголівська людина сповнена інтелектуально-
психологічної енергії, але вирішила себе реалізувати в межах
російської імперії; сковородянська не прийняла російської дійсності

й стала в духовну опозицію до неї, а шевченківська піднялася на
політичну та духовну боротьбу [648, с. 18–21], за те, щоб мати у
своїй хаті свою правду. Отож М. Шлемкевич конкретизував

принцип ієрархії, персоніфікувавши той чи той тип людини з
відомими діячами української філософії й культури.
Пошук ідеалу української людини був предметом досліджень
філософа й психолога В. Яніва (1908–1991). На основі аналізу

першоджерел української літератури «Слово про Закон і
Благодать» Іларіона, «Повчання» Володимира Мономаха, літописів
Нестора філософ доводить, що ідеалом у староруській літературі є

«шляхетна людина», яка діє на підставах благодаті [671, с. 219].
Погляди О. Кульчицького (1895–1980) ґрунтуються на
християнських уявленнях про внутрішню й зовнішню людину, що
було антитезою марксистсько-ленінському розумінню людини.

Внутрішня людина – це людина, яка займається спорідненою
працею, що є передумовою «моральної справжності людини»
[294, с. 42]. Філософ осмислює особистість в контексті творчості

Г. Сковороди й уважає, що особистість – це духовний підмет
суспільного буття [294, с. 38]. Внутрішня людина, за
О. Кульчицьким, має пізнавати світ не за допомогою понять, а на

основі символів, алегорій, метафор, почерпнутих із Біблії та
міфології [294, с. 40–41]. У цих роздумах є глибинний зміст.

272