Page 268 - 6816

межі колективного підсвідомого та панівних конвенцій, – це
особистості, пророки, Боги [667, с. 212]. Особистість і Бога К. Юнг
поставив поруч! Поруч вони стоять і в нашого генія. Особистість –
це земний Бог.

Суть людини – це серце, яке є джерелом бажань, думок і
водночас безоднею, але ця безодня подвійна: добра і зла, світла і
темна. Г. Сковорода, на думку Д. Чижевського, передбачив

відкриття підсвідомого [625, с. 51]. Після відкриття З. Фройда
запанувала думка, що людина перебуває під впливом підсвідомого.
Відмінність поглядів Сковороди від уявлень сучасних вчених
на підсвідоме полягає в тому, що душевне життя подвійне: як

добре, так і зле. З цього приводу Д. Чижевський писав: «Глибина
душевна – подвійна: зла і добра, темна і світла. Може, ліпше було б

говорити про дві безодні душевні: про під-свідому (темну) та про
над-свідому (світлу)» [625, с. 287].
Підсумовуючи погляди Г. Сковороди, зазначимо, що він
продовжив традицію Платона й особистісний ступень розвитку –

істинну людину – підносить до рівня божественного. Філософ в ідеї
спорідненої праці поєднав пріоритет духовного (І. Вишенський) з
ідеями Ю. Рогатинця про «народну користь». Ідея спорідненої

праці постає як умова подолання відчуження, досягнення
особистого щастя, гуманних стосунків між людьми, які мають
ґрунтуватися на любові.
Автори монографії «Проблема людини в українській філософії

ХVI–ХVIII ст.», підсумовуючи внесок світських і релігійних
мислителів ХVI–XVIII ст., зазначають, що в цей час закладається
підґрунтя персоналістичного вчення [437, с. 233]. Погоджуючись із

цим висновком, додамо, що воно, з одного боку, формувалося на
засадах ієрархічного підходу до розуміння людської сутності, а з
іншого, – на основі християнського розуміння людини. Про
наявність ієрархічного підходу до розуміння людини пише й

український філософ радянського періоду В. Нічик. Дослідниця
доводить, що українські мислителі ХVII – поч. ХVIII ст. в контексті
двонатурності сущого виокремлювали горню і дольню людини.

«Горня людина – це її душа, розум, пам’ять, завдяки яким вона
подібна Богові. Дольня ж частина подібна землі, через вегетативні
процеси й чутливість вона прилучає людину до тваринного світу.

Тому людина почасти світло, почасти – тьма, почасти – ангел,
почасти – звір; вона поєднує в собі дух і плоть, життя і смерть,

268