Page 267 - 6816

(людину посереднього рівня розвитку) можна лише через розкриття
таємниці її страшної чарівної сили. Але для цього потрібна
«істинна людина», яка б не була пов’язана вигодою зі світом. Отож
Г. Сковорода суттєво конкретизував ідею І. Вишенського щодо

поділу людей за рівнем духовного розвитку, зокрема ввів
посередній рівень.
Навколо вислову Г. Сковороди «Усякий є тим, чиє серце в

ньому» відбувається доволі жвава дискусія. М. Попович із цього
приводу зауважує, що його слід розуміти як відповідність способу
існування людини до її сутності [431, с. 255]. Варто погодитися з
цим висновком. Г. Сковорода був з тієї рідкісної когорти людей, які

живуть так, як проповідують, і проповідують так, як живуть. Своїм
життям філософ заповідав своєму народові: витрави із себе раба та

пристосуванця – стань особистістю. Г. Сковорода зрозумів, що
проблеми виникають від того, що люди займаються неспорідненою
працею, вирішують їх за рахунок інших, а тому й не знаходять
смислу життя. Мислитель дав методологічну відповідь на проблему

первоначал людського життя – пошук спорідненої праці. Одним із
засобів вирішення проблем є шлях самовдосконалення та
виховання в собі особистості. «Адже істинна людина та Бог є те

саме» [507, с. 168]. Пізнати себе та зрозуміти Бога – це єдиний
процес. Філософський зміст цієї думки залишається майже
незрозумілим ані матеріалістичною, ані ідеалістичною традиціями.
На нашу думку, особистісне начало в Г. Сковороди приховане

за образом Бога. У середині людини «заховано величність Божу», і
для її пізнання людина має присвячувати день суботній [504,
с. 147]. Метою філософських роздумів мислителя було навернення

людини до духовного життя, а тому намагався знайти взірець
людини, який був би переконливим для пересічної людини, і
зупинився на постаті Христа, що набуває метафізичних ознак. Суть
Христа є незмінною. Як доказ філософ наводить слова ап. Павла:

«Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8). Це
надало Сковороді підстави зробити висновок: Христос є незмінною
істиною всіх часів – їх єдністю. Зберігати єдність – це значить

любити світ. Висновок Сковороди вражає: «Любов і єдність – одне
й те саме» [508, с. 331]. Отож філософ у цьому твердженні поєднав
внутрішнє й зовнішнє.

Ключ до розуміння всієї міри геніальності Г. Сковороди дав у
ХХ ст. К. Юнг, який переконливо довів, що той, хто виходить за

267