Page 266 - 6816

рівня розвитку. Метафізичні уявлення про світ Г. Сковорода
переносить на людину: як світ подвійний, так подвійна й людина.
Філософ виокремлює істинну людину та плотську. Істинна людина
(особистість) займається спорідненою працею відповідно до

загальних потреб (інтересів) суспільства. Таку єдність суб’єктивних
можливостей людини й об’єктивних умов відповідно до
стародавньої римської філософії Г. Сковорода називає officium

(моральний обов’язок) [509, с. 418–419]. Отже, людське життя – це
споконвічний конфлікт між особистістю й посередньою людиною.
У творах Г. Сковороди знаходимо характеристики людини
різного рівня розвитку, між якими відбувається діалог. Так, у творі

«Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті»
відбувається діалог між персонажами, які уособлюють діячів

залежного (Єрмолай), посереднього (Афанасій), особистісного
(Григорій, Лонгін) рівнів розвитку. Єрмолай так висловлює свою
життєву позицію: «Як на мене, найкраще, коли бути задоволеним
усім» [508, с. 331]. Гадаємо, що в цій думці зафіксовано потреби

людини, які не виходять за межі власного тіла, тобто можна
впізнати тілесну людину. Афанасій намагається поєднати
матеріальні та соціальні цінності, але передусім про своє розуміння

щастя говорить, що хотів би бути високим чиновником,
надзвичайно багатим, постійно отримувати радість від життя, щоб
не померти від нудьги. «Я бажав би стати людиною
високочиновною, <…> щоб будинок мій був венеціанський, сад

флорентійський…» [508, с. 326]. У цих роздумах філософ
зафіксував потреби, спонукання й цілі зовнішньої (посередньої)
людини. Меркантильним спонуканням Єрмолая та Афанасія

Г. Сковорода протиставляє життєві цінності Лонгіна та Григорія,
котрі вважають, що щастя залежить від рівня розвитку
внутрішнього світу людини й полягає в пізнанні та спорідненій
праці. «Ось же вам верхівка і квітка всього життя вашого,

внутрішній світ, сердечна веселість, душевна міць. Сюди
скеровуйте всіх ваших справ течію» [508, с. 340]. Життєві цінності
Лонгіна та Григорія мають чітке особистісне спрямування. З цих

прикладів бачимо, що філософ знав і досліджував проблему рівнів
духовного розвитку людини. Г. Сковорода відкрив для української
свідомості міф про Медузу Горгону про те, як розбещений на

вигоді світ ловить молоді душі й перетворює їх на мертві. Цей міф є
актуальним і досі. Дотепер перемогти живу Медузу Горгону

266