Page 22 - 6816

«Книги про причини» не закреслює її філософського змісту. Першу
причину слід розуміти не як першу в часі, а як принцип будь-якої
каузальності. На думку автора трактату, перша причина сотворила
буття [260, с. 3, 13]. Такий рівень абстракції дозволяє

матеріалістичне, ідеалістичне, теологічне трактування причини, а
втім на часі персоналістичне осмислення каузальності. До такого
розуміння каузальності наблизилося християнство, надавши

Першій причині персоналістичного змісту: особистість є
первопричиною буття. Перша причина існує в усіх речах
(суб’єктах), але кожен суб’єкт наближається до неї залежно від
ступеня його розвитку та способу життя [260, с. 57]. Перша

причина має не лише позачасовий, але й соціальний аспект, бо вона
є благом [260, с. 27].

Субстанцією буття в трактаті постає людина. Усяка субстанція
не є породженою з іншої речі, вона самостійна [260, с. 63, 65].
Сучасною мовою це звучить так: кожна людина є причиною
власного розвитку, і відбувається це через постійну взаємодію зі

своєю Першою причиною (розумом). Людина як субстанція є
водночас спричиненою та причиною, тобто є «сама собі причина у
своєму формуванні» [260, с. 61]. Під впливом Першої причини

субстанції породжують соціальний рух. «Оскільки сотворені речі
йдуть одна за одною, і за вищою субстанцією йде лише подібна до
неї субстанція, а не неподібна до неї, то субстанції, подібні до
вищої субстанції, і сотворені субстанції, з яких не спливає час, є

перед тими субстанціями, які не уподібнюються до віковічних,
відтятих від часу субстанцій, і які сотворені в котрісь хвилі
часу» [260, с. 67]. У цьому уривкові чітко простежуємо ієрархію

субстанцій. Субстанції різного ступеня розвитку настільки відмінні
одна від одної, що отримали спеціальні назви. Несотворені
субстанції здобули назву «добрі субстанції». Тілесна людина
отримала назву «річ», або субстанція розпорошена в часі, дочасна,

ница субстанція, яка виникає й гине. Посередня людина постає як
тривка субстанція, яка перебуває між дочасною і віковічною й
дорівнює часові. Остання має спільні ознаки з віковічною (доброю)

субстанцією та субстанцією дочасною [260, c. 67, 69]. Вічні
субстанції є істинно сущими. Отож арабські філософи успадкували
від греків ідею Першого начала, принцип духовної ієрархії. На

основі цих ідей вони осмислювали людину, установили між ними
ієрархію й трактували суспільне буття.

22