Page 265 - 6816

спроможна лише людина, яка здатна керувати власними потребами.
Саме цей тип людини має потенціал діяти на користь суспільства.
За своєю суттю ці два підходи мали б доповнювати один одного, бо
не суперечать один одному, орієнтують людину до виходу за межі

власного егоїзму. Внутрішня сутність людини має знаходити
реалізацію в зовнішній діяльності на користь суспільства, а остання
має скеровуватися розумом, а не тілесними потребами. На жаль,

зовнішня діяльність стає привабливішою саме для людини, яка
орієнтована на матеріальні потреби. Натомість у реальності
розвиток пішов шляхом не доповнення, а заперечення.
Із протистояння цих підходів з часом народиться концепція

спорідненої праці Г. Сковороди.
Ідея двоподілу людини на тіло і дух притаманна й філософії

Т. Прокоповича, але його позиція була протилежна поглядам
І. Вишенського. Людина Прокоповича прагне матеріальних благ, бо
утворена з «душі й тіла, тож, щоб бути щасливою, потрібно їй мати
в обох гарний стан» [Цит. за: 391, с. 203]. Т. Прокопович орієнтує

людину на поєднання тілесних і душевних потреб. «Блаженство
людське полягає в абсолютному достатку всього того, що для
життя потрібне й приязне. До цього належить особливо вигідність,

краса і приємність…» [Цит. за: 391, с. 203]. Незважаючи на
визнання значущості чуттєвих потреб, Т. Прокопович схилявся до
гармонії їх з розумом, до «найпрекраснішого найтіснішого
сполучення» [Цит. за: 391, с. 197], бо якщо емоції й почуття не

керовані розумом, то вони можуть ставати причиною гріховних
вчинків. Мислитель цінує людину за її розум, уважаючи, що вона
велична своїми справами, доброчинністю, а тому потребує гідного

відношення. Т. Прокопович уважає людину рівною природі: «Усі
достоїнства, по частинах розділені в природі, в ній одній (людині,
В. С.) зосередилися, і вона є ніби іншою, якщо не величиною, то
повнотою досконалості дорівнює цілій природі» [Цит. за: 391,

с. 191]. У роздумах Т. Прокоповича відчутний вплив ідей
Відродження й Просвітництва, зокрема мислителя епохи
Відродження Дж. Піко Мірандоли. Тому не дивно, що

Т. Прокопович метафізичну проблематику розглядав у контексті
етики (див. підрозд. 1.1.2).
Г. Сковорода смисл свого життя сформулював у епітафії:

«Світ ловив мене, та не спіймав». Цим твердженням філософ
висловив суть суперечностей особистості з людиною посереднього

265