Page 262 - 6816

[556, с. 447] та описує особливості кожного типу. Окремо розглядає
ознаки розумної душі, якій притаманне духовне буття [556, с. 456]. У
роздумах філософа з’являються ідеї про спільне та приватне добро,
проте стверджує, що людина має віддавати пріоритет спільному

добру. Роздуми про приватне добро відбуваються в контексті пошуку
відповіді на причини первородного гріха. «Первородний гріх має
причину в сімені» [556, с. 481]. Припускаємо, що первородний гріх

людини дійсно поєднаний з її підсвідомим.
Дослідники творчості І. Вишенського трактують його як
полеміста з католиками та латиністами й захисника чистоти
православної віри, проте в полеміці є прихований філософський

зміст, що залишився до цього часу недослідженим. На нашу думку,
мислитель продовжив в українській філософській думці

особистісну традицію, яку було започатковано ще у філософській
культурі Київської Русі. І. Вишенський перший в українській
філософії поставив перед людиною питання смислу життя: «Скажи
мені, любий осуднику, задля чого ти народився і прийшов у цей

світ: для того, щоб жити, чи щоб умерти?» [108, с. 39]. Для
філософа була зрозумілою проблема духовної смерті людини.
Опонентом полеміста є людина, яка розміняла духовне життя на

матеріальні блага, вигоду та владу. Образом цього типу людини
в християнстві є диявол, але реальними носіями були представники
різних класів і верств. У процесі цього діалогу І. Вишенський
доходить висновку, що немає сенсу розмінювати християнські

цінності (цінності особистісного буття) на спокуси ситого земного
животіння. З позиції І. Вишенського, людині для реалізації її
покликання не потрібні зайва розкіш, надмірні тілесні задоволення.

Саме в цьому полягає філософський смисл його полеміки.
І. Вишенський досліджує людину з фундаментальної позиції – з
огляду на рівень її духовного розвитку та спонукань до
життєдіяльності. Він неодноразово запитує: для чого народилася

людина – на життя чи на смерть, а точніше, для особистісного
буття чи для постійного пристосування, щоб дістати вигоду.
Відповідь мислителя принципова. На смерть народився той, чиї

думки й потреби прикуто до власного тіла, хто його боготворить.
«Смерть є для тих рожденних, котрі світ оцей люблять і до нього
думку свою прикували, котрі задля тіла живуть та мудрують, котрі

труп свій боготворять і, наче ідола різними фарбами, так свій труп
різними барвистими шатами прикрашають…» [108, с. 39].

262