Page 261 - 6816

К. Транквіліона-Ставровецького. Це було пов’язано з впливом,
з одного боку, християнської традиції, а з іншого, – старогрецької
філософії, але цей зв’язок ще не став предметом фундаментального
дослідження.

Отже, завдання підрозділу: простежити процес формування
ідей персоналізму й довести, що філософія персоналізму синтезує
найкращі надбання української філософської, релігійної та

соціально-політичної думки

2.6.1. Ієрархічний підхід до розуміння духовних

якостей людини в українській філософсько-релігійній
думці ХVI–ХХ ст. Духовна культура Київської Русі ґрунтувалася
на таких ідеях: двоскладності людини як межового творіння на

перетині горнього та земного світів, людської гідності, обоженні
людини. Ці ідеї сконцентрувалися в проблемі «співвідношення
життя активного, діяльного та життя споглядального» [581,

с. 28–33]. Під впливом цих ідей відбувався подальший духовний
розвиток української людини, її внутрішнього світу
та філософської думки в ХVI–ХVII ст.
Митрополит Київський Петро Могила (1596–1647) успадкував

ідею пріоритету духовного над матеріальним і шукав способи її
реалізації як у релігійному, так і у світському житті. Він писав:
«Духовних у великому й пристойному пошануванні мати, як слуг

Божих і богомольців наших…» [250, с. 149]. Отож Петро Могила
прекрасно усвідомлював, що пріоритет у житті має належати
духовно досконалій людині.
Ідея обоження як удосконалення людини (формування

особистісного начала) набуває розвитку в творчості К. Транквіліона-
Ставровецького. У «Зерцалі богословія» (1618) філософ наставляє
читача берегти свою честь і славу, щоб не розміняти її на гріхи.

Зусилля філософа зорієнтовані на пізнання людини: «А чистий
серцем хто суть?» [557, с. 210], отож, намагається з’ясувати
внутрішні якості досконалої людини – особистості. Пізнання людини

відбувається в контексті Св. Письма. Філософ усвідомлює подвійну
природу людини: небесну і земну, світлу і темну, розумну і
нерозумну – і доводить, що тілесні потреби людини мають

перебувати під владою душі [557, с. 236–238].
Філософ і богослов К. Сакович (1578–1647) у площині поглядів
Аристотеля виокремлює вегетативну, чуттєву й раціональну душу

261