Page 260 - 6816

матеріальному і духовному. Матеріальна реальність, як нижчий рівень
буття, має бути підпорядкована вищій формі. Розвиток людини
вищого рівня має безконечний характер, натомість життєдіяльність
індивіда нижчого рівня обмежена природними потребами.

Проблема особистості в С. Франка поєднана з християнськими
ідеями й пошуками людиною істини. В епоху Просвітництва
філософи намагалися знайти «природну релігію», яка б не спиралася

на Одкровення, «не вимагала б сліпої віри в нього, а випливала б сама
собою з природи людини й тому була б для неї і необхідна, і
очевидна» [588, с. 574]. Такі пошуки філософ називає ілюзією,
стверджуючи, що людині потрібні знання, які виходять за межі

здорового глузду [588, с. 574], і вважає їх основою людського буття.
Зміст цих знань філософ висловив через поняття особистості.

«Особистість є незбагненна, надраціональна, вільно-спонтанна
сутність людини, яка ні в які зовнішні рамки не вкладається, – той
найглибший корінь душі, який сама людина усвідомлює як деяку
абсолютно цінну, несказанну й непередавану таємницю й істинну

реальність свого „я”» [588, с. 576]. Отож філософ трактує особистість
як справжню реальність внутрішнього світу людини, в якій вона
знаходить себе. Християнство, на думку С. Франка, відкрило людині

її сутність й орієнтувало на життя відповідно до цієї сутності.
Узагальнюючи філософські погляди на проблему особистості
російських філософів-емігрантів, зазначимо, що вони мають такі
спільні риси: у їхній основі лежить принцип пріоритету духовного

над матеріальним; пріоритетне положення особистості в суспільстві;
а людину розглядали як складну динамічну систему, яка здатна до
вдосконалення, але може й деградувати. Особистість – це результат

власних духовних зусиль, у процесі чого людина досягає певного
рівня духовного розвитку. Їхні погляди на проблему особистості
слід розглядати як філософську відповідь представникам
марксистської егалітарної концепції особистості.

2.6. Ідеї персоналізму в українській філософській, релігійній
та соціально-політичній думці ХVI–XХI ст.

Ідея духовно досконалої людини з часів Київської Русі була в
центрі уваги філософів і діячів Церкви: Митрополита Іларіона

Київського, Митрополита Петра Могили, І. Вишенського,
І. Копинського, Ф. Прокоповича, К. Саковича, Г. Сковороди,

260