Page 257 - 6816

М. Бердяєв підкреслює, що створюється тиранія «посередньо-
нормальної свідомості», межі якої ототожнюються з межами
людської природи взагалі [56, с. 433]. Ці висновки філософа стали
реальністю. Посередньо-нормальна свідомість заполонила

суспільне життя, абсолютизувала природні потреби людини,
приймає їх за єдину реальність і за своєю суттю є запереченням
духу. А тому посередньо-нормальна свідомість є свідомістю

природної людини, яка природний світ приймає як єдино реальний,
і заперечує духовну людину й духовний досвід. Це є міщанська
свідомість цього світу унезалежнення й самозамилування, що
почувається господарем становища в цьому світі. Отож філософ

досліджував проблему особистості на основі принципу духовної
ієрархії.

М. Бердяєв відокремлює поняття «індивід» та «особистість».
Індивід – це категорія натуралістична, а особистість – категорія
духовна. «Особистості немає без роботи духу над духовним і
тілесним складом людини» [61, с. 126], без внутрішніх зусиль і

боротьби за власне вдосконалення. Філософ усвідомлював
суперечливий характер буття особистості: «Особистість передбачає
існування темного, пристрасного, ірраціонального первня, схильність

до сильних емоцій та афектів і разом з тим постійну перемогу
над цим началом» [61, с. 127]. Життя особистості – це постійне
подолання опору природних потреб, це самообмеження, аскетизм,
боротьба з егоцентризмом і спокусами знеособленого існування.

Ідея особистості у філософії М. Бердяєва аристократична, але
філософ пояснює, що духовний аристократизм не слід плутати із
соціальним, родовим. Духовний аристократизм – це аристократизм

моральних якостей, напрацьованих власними зусиллями. Філософ
доводить, що демократизація суспільства призводить до
нівелювання людини, зведення всіх до посереднього рівня
[61, с. 133], тобто веде до знеособлення. Філософ не погоджується з

таким станом речей і стверджує: «Це не християнський погляд.
Кожна людина покликана стати особистістю, їй має бути надана
можливість стати особистістю» [61, с. 134], але з огляду на те, що

людина не вимоглива до свого внутрішнього світу, вчинків, вона
закриває для себе шлях до особистісного зростання. М. Бердяєв
глибоко пізнав таїну людського буття, а тому мав право сказати:

«Саме в особистості зосереджена таїна буття, таїна творіння», яка
одночасно є вищою цінністю [61, с. 138].

257