Page 259 - 6816

особистість вбачає свою єдність із цілим – субстанційність
[225, с. 402] і знаходить у собі сили для діяльності. Життя
відповідно до інтересів свого народу є змістом не лише свідомого,
але й підсвідомого, а мудрість полягає в тому, щоб жити відповідно

до духу свого народу. Осмислюючи погляди І. Ільїна на проблему
особистості й суспільства, зазначимо, що в них відчутний вплив
ідеології російського православ’я: абсолютизація миру, держави, а

особистість підпорядкована державі, проте позитивом є те, що
філософ усвідомив роль і значення особистості.
Започаткований Г. Ляйбніцем субстанційний підхід знаходить
подальший розвиток у творчості М. Лоського (1870–1965), який

пов’язує особистість із субстанцією, цінностями та належною
поведінкою людини. «Особистість є центральний онтологічний

елемент світу <...> субстанційний діяч…» [334, с. 57]. Отож,
особистість у філософа є онтологічною основою буття. Проблему
особистості філософ піднімає до рівня духовних основ суспільного
буття й дає таке визначення: «Діяч, який усвідомив абсолютні

цінності й обов’язок дотримуватися їх у своїй поведінці, є
особистість» [334, с. 57]. Опоненти дорікали М. Лоському з приводу
негуманності його поглядів, обґрунтовуючи свої аргументи тим, що

не можна відмовляти людині в праві бути особистістю. На це філософ
відповів: «Кожен діяч є дійсна і потенційна особистість, наділена
творчою силою…» [334, с. 481], але не кожен сягає рівня особистості.
Підсумовуючи наведені роздуми, зазначимо, що кожна людина навіть

на найнижчому щаблі розвитку має духовне начало, тому здатна
до вдосконалення. Переймаючись труднощами духовного розвитку
людського роду, М. Лоський наставляє: «Прагнення до кінцевої мети

абсолютної повноти буття й досконалості, хоча б несвідоме, є
джерелом усякої зміни й усієї еволюції» [334, с. 483]. Отож
представники субстанційного підходу зрозуміли роль і значення
особистості в життєдіяльності суспільства й держави, тобто

усвідомили, що особистість має бути субстанцією буття.
Російський філософ і священик П. Флоренський (1882–1937) як
ніхто зрозумів суперечності проблеми особистості. Він дійшов

висновку, що, з одного боку, особистість є «цінністю безумовною»,
тобто до кожної людини треба ставитися як до особистості, а
з іншого, – «цінність умовна» [583, с. 282]. Водночас філософ уважав,

що ця суперечність удавана, вона вирішується через виділення двох
аспектів буття: реального й ідеального. Людина живе у двох світах –

259