Page 256 - 6816

стає діяльність заради суспільних інтересів й інтересів людства [93,
с. 196–198]. В особистості цього типу знаходить відбиття загальна
структура суспільства. Структура всебічно розвинутої особистості
повторює основні риси зрілого людського суспільства.

Суперечності такого підходу очевидні. З одного боку, визнається
ієрархія, але вона стосується лише у ставленні до праці, з іншого, –
проігноровано зв’язок соціальних і моральних чинників.

Особистість постає як соціальний феномен.
Помилка марксистської концепції особистості полягала в
тому, що філософську сутність людини розглядали як довершену
реальність, як те, що об’єктивно існує. Отож марксистська

філософія розглядала особистість продуктом суспільних відносин
та історичного розвитку. Про цей факт Є. Бистрицький зауважує:

«Найфатальнішим <…> було те, що з цією філософською сутністю
працювали як з довершеною реальністю, як з певною
об’єктивністю, конгруентною матеріальним сутностям
навколишнього світу» [64, с. 61]. Марксистська концепція

особистості була підґрунтям виховного процесу в СРСР,
результатом якого стало формування «радянської людини», яку під
час перебудови назвали «совком». Офіційної філософської опозиції

марксистській (егалітарній) концепції в Радянському Союзі не
було. Концепт «кожна радянська людина – особистість» переміг,
але це водночас призвело до поразки радянської системи, бо
спотворені ідеї існують деякий час, поки на них є попит.

2.5.3. Концепція особистості в російських
філософів-емігрантів. Російські філософи-емігранти
М. Бердяєв, І. Ільїн, М. Лоський, П. Флоренський, С. Франк

розуміли обмеженість матеріалістичної філософії в поглядах на
людину, й зокрема особистість. Так, у філософії М. Бердяєва чітко
простежуємо ієрархічний підхід до розуміння сутності соціально-

психологічних і духовних якостей людини. Філософ виділяє три
рівні розвитку людини: рабський, посередній та особистісний
[55, с. 35–37; 56, с. 433, 441] наголошуючи, що «боротьба

за особистість є боротьба проти рабства <…> Людина спочатку
була рабом природи, потім держави, нації, класу, врешті, техніки й
організованого суспільства. Але реалізація особистості є подолання

всякого рабства й оволодіння всім» [61, с. 153]. Між рабським та
особистісним рівнями є рівень посередньої свідомості, яка чинить
насильство щодо духу й свій рівень розвитку приймає за норму.

256