Page 254 - 6816
P. 254
в розумінні особистості й навіть применшення її ролі в історії,
марксистська філософія, разом з тим, містить продуктивний
соціально-філософський підхід – осмислювати особистість
необхідно в органічному зв’язку зі структурою соціально-
економічних відносин. Суттєвий внесок у розуміння теорії
особистості зробив О. Леонтьєв. Учений доводив, що особистісні
якості людини проявляються в здатності усвідомлювати ієрархію
спонукань (мотивів) до різноманітних видів діяльності, коли одні з
них є смислотворчими, а інші – підлеглими. Проаналізуємо
філософські досягнення О. Леонтьєва в цій галузі. Філософ пише:
«Реальна основа особистості людини лежить не в закладених у ній
генетичних програмах, не в глибинах її природних задатків та
потягів і навіть не в здобутих нею навичках, знаннях і вміннях,
зокрема й професійних, а в тій системі діяльностей, які
реалізуються цими знаннями й уміннями» [314, с. 185–186]. У
процесі діяльності людина віддає перевагу одному її виду, а решту
відсуває на задній план. Виникає певна ієрархія, перетинання
діяльностей, яке учений назвав «вузлами». «Ці вузли, їхні ієрархії й
утворюють той таємничий „центр особистості”, який ми називаємо
„я”; інакше кажучи, центр цей лежить не в індивіді, не за
поверхнею його шкіри, а в його бутті» [314, с. 229]. Психолог
зрозумів, що за співвідношенням діяльностей приховано
співвідношення мотивів, які він класифікує на смислотворчі та
мотиви-стимули.
Досліджуючи мотиви-стимули, О. Леонтьєв дійшов висновку,
що вони дуже часто не усвідомлюються. «Усвідомлення мотивів є
явище вторинне, яке виникає лише на рівні особистості й постійно
відтворюється під час її розвитку» [314, с. 205]. Усвідомлення
мотивів приводить до утворення смислів, що, урешті-решт, веде до
становлення особистості. З наведеної системи аргументів
О. Леонтьєва видно те, чим і як зумовлено той ієрархічний рівень,
на одному з яких індивід у своїй діяльності є особистістю, а на
інших – не є. Отож у поглядах О. Леонтьєва теж простежуємо
ієрархічний підхід до сутності людини: є індивіди, які
не усвідомлюють свої спонукання до життєдіяльності, а є такі, хто
усвідомлює свої спонукання – особистості.
Радянський філософ Е. Ільєнков (1924–1979) уважав, що
особистість – це, з одного боку, унікальне, неповторне утворення, а
з іншого, окреме вираження ансамблю суспільних відносин,
254