Page 253 - 6816

людини (її соціальної ролі та значущості), а відображати її
внутрішню сутність [456, с. 271]. Як не дивно, таке розуміння
сутності особистості проігнорувала і зарубіжна, і радянська
гуманітарна наука. Виявилося, що сутність особистості нікому не

потрібна. У результаті розвиток філософії та психології пішов
в егалітарному напрямі. Іншою важливою думкою С. Рубінштейна
щодо розуміння людської сутності є те, що спонукання людини, її

бажання, цілі, які вона ставить для себе, – це її найглибша суть
[456, с. 270], тобто спонукання є конститутивним компонентом
людської сутності. Зазначимо, що цей напрям думки теж втрачено
російською й українською філософією та психологією.

Отож погляди С. Рубінштейна на проблему особистості
суперечливі. Віддаючи данину марксизму, він пише, що кожна

людина – особистість, тобто виступає як ідеолог, і водночас як
науковець доводить, що особистість – це людина, яка має свою
позицію, здатна виділити себе зі свого оточення. У контексті
політичної ситуації філософ був змушений займатися такою

«діалектикою». Російські й українські філософи та психологи
догматично засвоїли ідеологічну частину поглядів С. Рубінштейна
на особистість і не помічали іншу, – філософську, тобто розвивали

ідеологічну концепцію, бо, з одного боку, важко вийти за межі
сталої парадигми, а з іншого, – їм це було психологічно вигідно.
Субстанційний підхід Г. Ляйбніца та С. Булгакова набув
розвитку в символічному підході О. Лосєва, який описував

особистість на основі таких тверджень: особистість – це символічно
реалізована інтелігентність, суб’єкт-об’єктне взаємопізнання, що
веде до єдності суб’єкта та об’єкта діяльності [331, с. 74–76].

Зазначимо, що погляди О. Лосєва не відповідали постулатам
марксистської філософії. Це усвідомлював і сам філософ, а тому
приховав свої ідеї під виглядом естетики.
Зміст марксистського розуміння проблеми особистості

поглиблюють дослідження французького філософа Л. Сева та
російського психолога й філософа О. Леонтьєва (1903–1979).
Перший зробив висновок про те, що досліджувати сутність

особистості, закономірності її формування й розвитку необхідно так
само, як Маркс досліджував закономірності виробництва засобів до
життя: «Уважне й об’єктивне вивчення суспільного розподілу праці

та обмінів у загальному економічному розумінні цього терміна дає
ключ до науки про особистість» [529, с. 311]. Попри суттєві помилки

253