Page 251 - 6816

Марксистське розуміння особистості знайшло доволі яскраве
втілення в працях радянського педагога А. Макаренка (1888–1939):
«Проблема особистості може бути розв’язана, якщо в кожній
людині бачити особистість. Якщо особистість проектується тільки

в деяких людях за якимсь спеціальним вибором, немає проблеми
особистості» [339, с. 13]. А. Макаренко розглядає особистість в
єдності з колективом та суспільством. «Не може бути особистості

поза колективом, і тому не може бути відокремленої особистої долі
та особистого шляху й щастя, протипоставлених долі та щастю
колективу» [340, с. 47]. Процес виховання особистості теж
пов’язаний з колективом, а точніше на окрему людину впливали

через колектив. Якщо окремий індивід «випадав» з колективу, то
карали весь колектив. За таких умов не могло бути відмінностей

між поглядами окремої людини й колективом. Такий характер
відносин доволі чітко охарактеризував А. Макаренко: «Відношення
спільної та окремої мети в нас не є відношення протилежностей, а
тільки відношення спільного (значить і мого) до окремого»

[340, с. 47]. Отож філософським підґрунтям виховного процесу
були відносини частини й цілого. Такий підхід узгоджується
з поглядами Л. Фоєрбаха й К. Маркса. «Виховання є процес

соціальний у найширшому розумінні слова» [338, с. 15], звідси
робили висновок: якщо людина невихована, то в цьому винне
соціальне середовище. Ідею формування морально досконалої
людини А. Макаренко категорично заперечує: «Наш вихованець,

хто б він не був, ніколи не може поставати в житті як носій деякої
особистої досконалості, тільки як добра або чесна людина. Вона
завжди має поставати передусім як член свого колективу, як член

суспільства, який відповідає за вчинки не лише свої, але й своїх
товаришів [340, с. 48]. Отже, людина підпорядковувалася соціуму,
втрачала право вибору, не мала будь-якої духовної свободи. (Для
довідки зауважимо, що заперечення ролі особистості й абсолютизації
народних мас у російській літературі та філософії доволі переконливо довів
Д. Донцов [196, с. 124–129]).

Цікавою й водночас суперечливою є концепція особистості
російського філософа та психолога С. Рубінштейна (1889–1960).
Аналіз його поглядів має принциповий характер, оскільки

радянська українська філософія та психологія спиралися на ідеї
вченого. У концепції особистості С. Рубінштейна відчутний вплив
марксистської ідеології. Учений це розумів і писав, що за кожною

251