Page 250 - 6816

пов’язану з пріоритетним становищем посередньої людини в
суспільстві, але знеособлене російське суспільство, на словах
проголошуючи пріоритет духовного, насправді орієнтувалося на
матеріальне, яке реалізовувала посередня людина. До розуміння

того, що особистість – це первоначало суспільного буття, як не
дивно, дійшли не філософи, а представники сфери освіти
(М. Юзефович). Відтак, у російській філософії, як і в європейській,

відбувалася філософська боротьба навколо проблеми особистості.

2.5.2. Особистість у марксистській філософії.
Жовтневий переворот у Росії в 1917 р. деякі російські інтелігенти

сприйняли як економічне та духовне розкріпачення людини, як
прихід до влади особистості, проте спроби радянських філософів,
психологів, педагогів, педологів: П. Блонського, Л. Виготського,

О. Лосєва, С. Рубінштейна, О. Рівіна поставити на порядок денний
формування особистості зазнали краху.
Марксистські погляди на проблему людини ґрунтуються на

ідеях Л. Фоєрбаха, який аналізував людину в контексті одиничне –
загальне. Усі роздуми щодо сутності людини й особистості в
марксистській філософії починалися з твердження К. Маркса:
сутність людини не є абстракт, притаманний окремому суб’єктові,

у своїй дійсності вона є ансамблем усіх людських відносин
[360, с. 3]. Як не дивно, марксизм творив концепцію особистості в
контексті східної культури, коли людина підпорядковувалася

родовому началу [514, с. 37].
Абсолютизація загального в розумінні людини яскраво
проявилася в працях італійського філософа-марксиста А. Ґрамші
(1891–1937). Філософ байдужий до конкретної людини. «Нас не

цікавить, що собою являє кожна окрема людина …» [147, с. 68],
отож людська індивідуальність перебуває за межами інтересів
марксизму. Він трактує сутність людини суголосно з Марксовим

підходом як ансамблем суспільних відносин й обґрунтовує це тим,
що вона «містить ідею становлення: людина постає, постійно
змінюється зі зміною суспільних відносин» [147, с. 72]. А. Ґрамші

критикує філософів за те, що вони прагнуть відшукати «людську
природу», уважаючи такий підхід теологічним і метафізичним
пережитком, оскільки «людська природа» перебуває в суспільних

відносинах. Філософ-марксист критикує ідею морального
вдосконалення людини й уважає її ілюзією [147, с. 76]. Отож у
філософії А. Ґрамші немає ідеї особистості як досконалої людини.

250