Page 245 - 6816

особистості, а з іншого, – показником розвитку самої субстанції-
особистості [259, с. 312]. Мета субстанції – самовираження в
діяльності, тобто субстанція має динамічну природу, змінюється
відповідно до умов, але ця зміна стосується її зовнішніх аспектів.

«Вона (субстанція-особистість. – В. С.) не стає інакшим буттям,
суттєво відмінним від того, чим вона була раніше. Отже, бути
субстанційно самоідентичним не означає бути незмінюваним.

Справжня самоідентичність є динамічною й містить у собі великий
діапазон змін, хоча і в певних межах» [259, с. 314]. Фундаментальною
ознакою субстанції є здатність творити систему соціально-
політичних, моральних, духовних відносин. Отож субстанція

водночас існує в собі і для інших.
Сучасний австрійський філософ Й. Зайферт звертає увагу на

те, що особистість є багатоманітним буттям, проте може бути
носієм суттєвих протилежностей [215, с. 361]. Філософ розмежовує
матеріальну й духовну субстанцію. Матеріальна субстанція є не
лише субстанцією нижчого порядку, вона може бути названа

субстанцією лише умовно, це не особова субстанція [215, с. 364].
Й. Зайферт погоджується з Дж. Кросбі та стверджує, що «особа є
найдосконалішим існуванням <…> в усій природі» [215, с. 366].

Філософ докладно аналізує й роз’яснює відмінності між буттям в
собі субстанції та несвідомим буттям. Останнє є ніщо порівняно з
буттям особи, яке відбувається свідомо. Філософ, посилаючись на
А. Августина, Бонавентуру, Аквіната, Е. Штайн, відстоює тезу, що

«сапопосідання особи в cogito і в особовому самопізнанні виникає
лише тоді, коли дух пізнає себе у світлі незмінних, вічних, суттєвих
законів. <…> Особа досягає свого самопосідання й правдивого

самопізнання тільки тоді, коли вона правдиво бачить себе не лише
в своїй емпіричній фактичності зі своїм фактичними бажаннями,
потягами, інстинктами та прагненнями, але коли вона визнає
суттєву правду про себе, тобто коли розуміє позачасову суттєву

структуру свого буття, своїх актів і свого покликання» [215, с. 368].
Й. Зайферт виокремлює особове та неособове буття й наголошує на
необхідності розробляти персоналістичну метафізику [215, с. 369].

Філософ відверто заявляє про аксіологічний та екзистенційний
пріоритет особистості над знеособленим буттям на тих підставах,
що буття особистості є необхідною умовою вдосконалення інших,

може реалізовувати найвищі цінності, моральне добро й любов
[215, с. 373].

245