Page 20 - 6816

Відповідно до поглядів про ступені розвитку людини зазначимо, що
благо – це коли пріоритет у суспільстві належить людині з
божественними здібностями. Отож Платонове розуміння блага
охоплювало як об’єктивний, так і суб’єктивний аспекти, а його

метафізика має антропологічний зміст і пов’язана з ідеєю досконалої
людини, яка здатна діяти в інтересах полісу. (До подібних висновків
доходить і А. Лавджой: благо – це розумна, божественна влада над

усім, що існує у світі [298, с. 44]). Друге – благо є джерелом
існування реального, множинного світу. Щодо цього контексту
А. Лавджой пише: «Позачасове й нематеріальне Єдине стало
логічною підставою й динамічним джерелом існування тимчасового

речовинного, гранично різноманітного та строкатого універсуму»
[298, с. 52], тобто далека від досконалості людина знаходила в ідеї

блага як суспільному інтересі основу життєдіяльності. Отож благо –
це, з одного боку, духовне підґрунтя соціуму, втіленням якого є
особистість, а з іншого, – це основа, у якій людина знаходить
підґрунтя власного існування. Благо є абсолютом, який вимагав

відокремлення від тварного існування. Уважаємо, що мету своєї
метафізики Платон убачав у тому, щоб скерувати людину на
досконале життя. Отже, метафізика Платона має антропологічний

зміст й продиктована практичними цілями.
Аристотель поглибив зміст метафізичних понять: суще – це не
лише те, що існує, але й те, що істинне, тобто є сутністю [24,
с. 187–188], а несуще є оманою [24, с. 182]. В Аристотеля сутностей

було стільки, скільки родів буття, але найважливішою сутністю
уважав людину: її істинні й неістинні якості. Незважаючи на суттєві
суперечності з Платоном щодо предмета метафізики, Стагіріт

зберігає ієрархічні уявлення про людську сутність і виділяє рівні
духовного розвитку людини (тварне існування, діяльнісне життя та
споглядальне) [25, с. 58–59]. Уважаємо, що Аристотель зробив
важливий крок до антропологічного розуміння метафізики.

Спираючись на ідею блага Платона, Плотин розробляє
концепцію Єдиного. У дусі ідей Платона Плотин стверджував, що
суще Єдине, а началом є сутність [429, с. 63]. Привертає до себе

увагу поняття «істинне суще», яке слід розуміти як первоначало.
«Істинно суще не може відокремитися від себе, але повсюди
присутнє як ціле», завдяки чому досягається єдність-у-

багатоманітності [429, с. 331], тобто сутність речі наявна в самій
речі. Єдине наддосконале й повне, породжує Розум, а Розум –

20