Page 242 - 6816

концепті «кожна людина – особистість» це якраз і здійснено.
Філософія разом із психологією виконують соціальне замовлення
панівної еліти, що складається з людини посереднього рівня
розвитку: суспільству потрібна не особистість, а посередня людина.

У суспільстві існує табу на особистісне, хоча офіційно визнано, що
кожна людина є особистістю. Саме це дозволяє говорити, що цей
підхід має політико-ідеологічний підтекст. Усвідомити витоки й

механізми формування концепту «кожна людина – особистість» й
утвердити в суспільній свідомості принцип духовної ієрархії – це
означає розв’язати завдання, над яким працював З. Фройд: як
несвідоме зробити свідомим. Що заважає філософам і психологам

відмовитися від концепту «кожна людина – особистість» і перейти
до світоглядного закону «особистість – принцип буття»? Звичайний

страх, який гальмує мисленнєву активність.
Отже, людство сьогодні живе й не усвідомлює первоначал
свого буття. Таке життя – це тварне животіння. Подолати цю
трагічну тенденцію можна лише відродженням принципу духовної

ієрархії, що, своєю чергою, означає відродження ролі та значення
особистості в усіх сферах суспільного життя. Ієрархічний,
особистісний напрям до розуміння духовної сутності людини в

європейській філософії у ХХ ст. не зникає. Розпочинає цей аналіз
М. Шелер, продовжують Х. Ортега-і-Гассет, Е. Кассирер, Е. Муньє,
М. Горкгаймер, К. Ясперс, Г. Маркузе. М. Шелер чітко розрізняє
поняття «індивід» та «особистість», Х. Ортега-і-Гассет доводить,

що в європейському суспільстві ініціатива перейшла до людини
маси, а Е. Муньє висновує, що в європейському житті бракує
особистісного начала, і висуває ідею персоналістичної революції.

Ієрархічний підхід до розуміння сутності людини був реакцією на
знеособлену європейську дійсність, але вплив цього підходу на
знеособлену дійсність був близьким до нуля. Друга світова війна не
змінила ситуації, що надало підстави К. Ясперсу зробити висновок,

що дух втратив вплив на дійсність і перетворився на засіб. У Європі
формується суспільство споживання. Людина не хоче «бути», а
прагне «мати». Філософи критикують суспільство споживання, але

не наважуються виступити проти суспільної думки, а точніше
переосмислити сталу, загальновизнану й очевидну парадигму:
«кожна людина – особистість». Тиск цієї парадигми настільки

сильний, що в гуманітаріїв не вистачає духовного потенціалу й
мужності, щоб з’ясувати істину.

242