Page 241 - 6816

відповідальність за постмодерний хаос суспільного буття. Доказом
є антрополого-глобальна катастрофа, що наближається. У контексті
цих роздумів виникають питання: чому так сталося; у чому
полягають методологічні причини такої жахливої помилки?

Сформувалася фундаментальна, але не усвідомлювана суперечність
між філософією й реальним життям. Постмодерна філософія існує в
одному світі, а її теорії стосуються людей, які живуть у зовсім

іншому світі. Попри те, що у філософії панує твердження «кожна
людина – особистість», але насправді існує жорстка соціальна
ієрархія. Під впливом глобальних викликів мусимо зробити
висновок про безплідність постмодерної філософії, яка не дає

можливості осмислити первоначала суспільного буття. Можна по-
різному сприймати ці роздуми, але їх не можна ігнорувати.

Сформулюємо свій варіант відповіді. Дуже часто гуманітарні
науки розвиваються не через механізм зняття (нова теорія має
органічно містити попередню, як це відбувається в природничих
науках, наприклад, квантова механіка органічно ввібрала в себе

класичну фізику), а через заперечення. Гуманітарії з цієї ситуації
мають зробити висновок: щоб не потрапляти в такі ганебні ситуації,
вони мусять рефлексувати щодо теоретичних засад, а не приймати

їх на віру та не потрапляти під вплив колективного несвідомого.
Концепт «кожна людина – особистість» сформулював не лише
хибну парадигму для суспільних наук, але й тупиковий напрям
розвитку суспільства, що закономірно призвело до антрополого-

глобальної катастрофи. Філософія й психологія ХIХ–ХХ ст. не
рефлексували щодо власного категоріального апарату. Про цей
дивовижний факт М. Ярошевський зауважив: «Категоріальні схеми

сам суб’єкт творчості в процесі конкретного наукового
дослідження не усвідомлює» [675, с. 21], тобто учений підтверджує
роздуми Т. Куна щодо того, що парадигми часто мають
неусвідомлюваний характер. Навіть страшно уявити, як багато

залежить від трактування одного філософського поняття.
Досліджуючи погляди сучасних провідних європейських
філософів на ідею особистості, спостерігаємо боротьбу двох

тенденцій: особистісної, яка визнає принцип духовної ієрархії,
і знеособленої, яка на догоду посередній людині стверджує, що
кожна людина є особистістю. Проголосивши кожного індивіда

особистістю, філософія знищила ідеал, а оскільки святе місце
порожнім не буває, то людина маси проголосила себе взірцем. У

241