Page 243 - 6816

2.4.3. Ідея особистості в сучасному
християнському персоналізмі. Ідея особистості є
центральною в християнському персоналізмі. Сучасний
американський філософ Дж Кросбі досліджує особистість у

контексті філософії І. Канта й М. Шелера й уважає, що її
формування відбувається в моральній сфері. Особистість «є ціллю в
собі» й існує заради себе [284, с. 36]. Маючи на увазі, що будь-яке

філософське твердження є відбиттям онтологічних умов життя
людини, запитаємо: чим зумовлений вислів особистість «є ціллю в
собі». Уважаємо, що це твердження сформульовано всупереч
рабовласницьким соціально-політичним умовам, коли людина була

власністю іншого, та означає, що людина «володіє собою, а тому
ніколи не може належати іншому як його власність» [284, с. 45],

існує заради себе, є самостійною у своєму існуванні. Філософ
розуміє, що ці твердження можуть витлумачити спотворено, а тому
наголошує, що вони означають здатність людини бути суб’єктом
діяльності, робити себе метою власної діяльності. Значущість

особистості настільки важлива, що вона не може бути частиною
будь-чого, навіть частиною суспільства. «Особа сама є цілістю,
самостійною цілістю, а тому й не вкладається в категорію

звичайної „частини”» [284, с. 39]. Філософ звертає увагу, що
особистість ніколи не ідентифікує себе з роллю, яку їй доводиться
виконувати в соціумі, бо це веде її до деградації. Поняття
особистості Дж. Кросбі пов’язує з буттям: «особа є самостійним

буттям» [284, с. 43]. Указівка на зв’язок між особистістю й буттям
має фундаментальне значення. Отже, бути означає бути
особистістю.

Ідеї Дж. Кросбі розвиває американсько-український філософ
Д. Федорика, який стверджує, що мета людини – бути, бути
власним втіленням [567, с. 139]. Варто уточнити ці твердження:
бути – означає бути суб’єктом діяльності, бути цілістю. Гідність

особистості Д. Федорика пояснює в таких термінах: особистість
сама проектує своє життя, тобто є суб’єктом власних духовних
зусиль. Філософ звертається до первісного значення поняття

«буття»: «стояти випростано й прямо», а сучасною мовою звучить
як «по-вставання» – досягнення власної межі [567, с. 143].
Здатність людини до самостійності й самопосідання Д. Федорика

трактує як онтологічну гідність людини [567, с. 145], проте ця
думка потребує уточнення. Треба говорити не про онтологічну

243