Page 237 - 6816

«будь-який телеологічний погляд на людську природу, будь-який
погляд на людину як таку, що має сутність, яка визначає її істинну
кінцеву мету» [344, с. 84]. Відкинувши телеологічну мету й
божественні приписи, модерна мораль перетворилася в двочленну.

Намагаючись зрозуміти витоки відмови від тричленної схеми,
Е. Макінтайр розглядає таку причину як появу індивідуального
морального суб’єкта, який би сприймав себе і сприймався

філософами як найвищий моральний авторитет [344, с. 96].
Філософ доводить, що спроби обґрунтувати мораль, спираючись на
людське прагнення до щастя й користь, виявилися невдалими.
Індивідуальний моральний суб’єкт як продукт Просвітництва

зазнав поразки. Е. Макінтайр визнає, що сучасна моральна ситуація
має парадоксальний характер. Людину в процесі виховання

орієнтують бути свідомим моральним суб’єктом, але середовище
просякнуте маніпулятивними технологіями, а тому людина
змушена ставати на шлях маніпуляцій [344, с. 104–105].
Намагаючись знайти підґрунтя моралі, Е. Макінтайр

звертається до героїчного минулого стародавньої Греції й розглядає
чесноти, трактуючи їх як досконалості. Чесноти є проявом не лише
людських якостей, але й певного типу соціальної структури.

Результатом цього дослідження став висновок, що підґрунтям
моралі в стародавній Греції була єдність людини з полісом-
державою. Людина стає героєм в античних суспільствах через свою
діяльність, через те, що присвячує своє життя полісу.

Посилаючись на Аристотеля, Е. Макінтайр розрізняє чесноти,
яких людина прагне в повсякденному житті, і чесноти, які є дійсно
благом. З одного боку, чесноти – це ті якості, які орієнтують

людину на щастя та процвітання. Водночас він виокремлює
чесноти, які допомагають досягти досконалості, мети й стану
належного життя [344, с. 222, 224]. Е. Макінтайр дає таке
визначення чеснот: це набуті внутрішні якості, які сприяють

досягненню внутрішніх благ [344, с. 283]. Важливою чеснотою
людини філософ уважає справедливість [698, с. 244–256]. Чесноти
філософ пов’язує з поняттями «самість», «Я», «особистість», а їх

зміст пояснює на основі здатності бути суб’єктом власної історії й
бути відповідальним за інших і власне «Я» [344, с. 321–323]. Отже,
почавши з моралі, А. Макінтайр дійшов до особистості й

фундаментального питання: що забезпечує єдність індивідуального
й суспільного буття? На це запитання філософ дає таку відповідь:

237