Page 235 - 6816

Суперечливими й не до кінця з’ясованими залишаються
погляди М. Гайдеґґера на людину. Філософ у деяких моментах
плутає поняття «людина» й «особистість», зокрема, розкриваючи
сутність особистості, переходить до сутності людини [605,

с. 47–49]. Це свідчить про те, що філософ не усвідомлював, що
особистість – це вищий рівень духовного розвитку людини.
М. Гайдеґґер також не побачив здатності людини до розвитку.

«Людина є власна можливість, але вона не може сама себе
„творити”» [613, с. 152]. Це суперечлива позиція: з одного боку,
людина має в собі всі можливості для свого розвитку, а з іншого, –
не здатна сама себе вдосконалювати. М. Гайдеґґер критикує

позицію Дж. Локка й зазначає, що особистість не можна зводити до
розумних вчинків і свідомості [605, с. 47] і підтримує позицію

М. Шелера, що психічне життя не тотожне особистісному буттю.
У контексті цих роздумів М. Гайдеґґер визначає сутність
особистості як здатність до екзистенції, протистояння дійсності
[605, с. 47–48]. На нашу думку, тут М. Гайдеґґер припустився

фундаментальної помилки, уважаючи, що поняття existentia має
пріоритет перед essentia [605, с. 43]. Уважаємо, що буття
існуватиме тоді, коли буде відтворюватися сутність буття, а це

можуть реалізувати лише особистості, які є первоначалом
суспільного буття.
Осмислюючи феномен масової свідомості, німецький філософ-
екзистенціаліст К. Ясперс (1883–1969) зазначив, що для мас

головне значення має «фіксація рівності» [678, с. 314], тобто для
пересічної людини потрібне філософське обґрунтування свого
знеособленого існування, а тому трактування особистості з позиції

«свідомість взагалі» відповідає потребам, очікуванням і прагненням
людини маси. На основі цього концепту здійснюється виховання
людини в напрямі рівності в небутті. За ширмою гуманності
концепту «кожна людина – особистість», з одного боку, приховане

бажання посередньої людини до панування, а з іншого, –
зафіксовано її інтелектуально-психологічну обмеженість й
небажання внутрішнього вдосконалення. Підсумовуючи знання про

сутність людини маси, К. Ясперс зазначив, що посередня людина
має потребу підняти свою посередність до загальнолюдського рівня
[678, с. 314].

Людина, з позиції Ю. Габермаса, лише тоді може претендувати
на рівень особистості, коли вона цілком соціалізована, вписана в

235