Page 233 - 6816

інтуїтивно зафіксовані людиною й набувають форми колективного
підсвідомого, а з іншого, – вони закріплюються в психіці та
поведінці й набувають характеру індивідуального підсвідомого.
К. Юнг пише: «Архетип – це душевний орган, який є в кожного»

[667, с. 58], тобто в поведінці кожної людини можна спостерігати
той чи той архетип.
Проаналізуймо архетипи К. Юнга порівняно з іншими

ієрархічними концепціями людини. К. Юнг сформулював кілька
архетипів: «Дитина», «Тінь», «Аніма», «Анімус», «Старий мудрець»
та ін. Ознаками архетипу «Дитина» є незнання дійсності, безсилля та
страх перед життям [667, с. 63–70]. Наведені характеристики

корелюються з ознаками ницої, тілесної, природної, одновимірної
людини: залежність від нерозвинутих власних потреб та соціального

середовища, інтелектуально-психологічна примітивність. Архетип
«Тінь» найбільше корелює з характеристиками посередньої людини.
Тінь – це те, чого людина боїться в собі й у житті: іти шляхом
цілісного, особистісного буття. Цей страх змушує її обирати шлях

економічної, політичної, моральної конвенції [667, с. 212] –
пристосування до колективного свідомого та підсвідомого. Шляхом
конвенції людину змушують іти потреби власного тіла, сім’ї, дітей.

Спільним для архетипу «Тінь» та зовнішньої (душевної) людини в
християнстві, людини маси (Х. Ортега-і-Гассет) є орієнтація на
власну вигоду в будь-якій формі. Архетипи Старого мудреця,
Матері, Бога власне збігаються з таким типами людини як шляхетна

(Конфуцій, Х. Ортега-і-Гассет), духовна (християнство). Соціально-
філософську та інтелектуально-психологічну суть цих архетипів
психолог відображає в таких твердженнях: вони беруть на свої плечі

світ у всій його цілісності, володіють істиною, мають надзвичайну
працездатність, розум, кмітливість [667, с. 164]. Особливий інтерес
викликає підхід К. Юнга до трактування особистості, під якою він
розумів людину, здатну до опору, наділену духовною цілісністю.

Психолог доходить того самого висновку, що й Е. Фромм:
новоєвропейська людина далека від цієї цілісності, як небо від землі
[667, с. 208–209]. Людина сягає рівня особистості лише тоді, коли

обирає шлях індивідуації, а не шлях моральної, соціальної,
політичної, філософської та релігійної конвенції. Що змушує
людину обрати власний шлях і звільнитися від підсвідомої

ідентичності з масою та не підкорятися панівним тенденціям?
Психолог висновує, що таким спонуканням є призначення [667,

233