Page 228 - 6816

більше, ніж про матеріальний добробут, тому є спадкоємницею
норм культури та суспільних форм буття. Ці висновки означають,
що особистість за соціальним рухом речей бачить відтворення
економічних, політичних, правових, моральних, світоглядних

відносин і найбільше турбується про їхній зміст. Натомість людина
маси не здатна до цього контролю, її цікавлять лише матеріальні
блага й комфорт. Отож Х. Ортега-і-Гассет знайшов найважливіший

критерій, що відрізняє особистість від людини маси, – це турбота
про відтворення суспільних форм буття.
Ієрархічний підхід до розуміння людини розвиває А. Лавджой.
Різноманітність людських істот за внутрішніми якостями

американський філософ трактує як благо, що необхідне для
життєдіяльності суспільства [298, с. 80–81], а кожний ступінь буття

є благом сам по собі [298, с. 95, 192]. Існування недосконалих
людей філософ пояснює на основі принципу достатньої підстави
[298, с. 173]. Принцип духовної ієрархії не означає дискримінації, а
навпаки доводить, що всі ступені буття людини є необхідними

з позиції потреб суспільства, утворюють різноманітність, яка є
благом. Людина має право триматися власного рівня розвитку –
мати свою «мудрість» [298, с. 191, 208]. Цей висновок у А. Лавджоя

дістав назву «етика середньої ланки», що обґрунтовано в принципі
відповідності природі [298, c. 101]. Надалі цей підхід А. Лавджой
трактує як «заклик до недосконалості – певна етика розважливої
посередності» [298, c. 207], отож людина має право не

претендувати на досконалість. Розвиток посередності логічно вів до
заперечення ідеї вдосконалення людини, моральних заповідей. Так
поступово формувалася відповідна «мудрість»: пам’ятати про

власні межі, а водночас заперечувалася ідея вдосконалення та
«шлях нагору» сходами буття.
Проблема особистісного й знеособленого життя була
предметом філософських роздумів Е. Муньє. Філософ критикував

марксистське розуміння особистості як її розчинення в
соціальному, а марксистську філософію вважав знеособленою [388,
с. 43, 48]. Під особистістю філософ розумів універсальну людину,

здатну до творчості. Для розуміння сутності людини він
використовує християнські підходи й поняття: досягти рівня
особистості можна лише тоді, коли відмовишся від свого егоїзму,

що сприятиме спасінню [388, с. 44]. Е. Муньє вніс суттєве
доповнення до розуміння особистості в християнстві та філософії

228