Page 229 - 6816

Канта. Якщо християнські філософи й І. Кант усю силу їхньої
критики скеровували на подолання людиною природних потреб, то
Е. Муньє акцентує увагу на перетворенні самого життя. «Проблема
полягає не в тому, щоб відмовитися від чуттєвого життя, від життя

серед речей, усередині обмежених суспільств, а в тому, щоб
перетворити саме життя» [388, с. 60]. Особистість починається з
перемоги над власним егоїзмом і виходом у соціум.

Е. Муньє чітко розмежовує поняття «індивід» та «особистість».
Індивід – це людина, яка перебуває під впливом природного,
натомість особистість – це самотворення. Урешті-решт, він робить
висновок: особистість – це спосіб життя, який характеризує на

основі таких ознак: покликання, втілення та залучення до життя
суспільства. Кожна людина має в житті місію реалізувати свій

потенціал, свій образ у продуктах власної діяльності й жити в
єдності із суспільством. Якщо особистість втрачає одну з ознак, то
вона стає на шлях деградації [388, с. 59–60, 301]. Отож філософ
сформулював систему критеріїв особистості. На основі розуміння

сутності особистості Е. Муньє поставив філософський діагноз
ХХ ст.: «Справжнім злом століття є те, що всім нам зазвичай не
вистачає особистісного начала» [388, с. 60], а тому ставить

завдання: відтворення його в усіх сферах суспільного життя [387,
c. 61]. Отож філософія персоналізму була реакцією, з одного боку,
на комуністичну й фашистську ідеологію, а з іншого, – на
знеособлену європейську реальність.

Німецький філософ-неоплатонік Е. Кассирер (1874–1945)
визначив архімедову точку опори філософів різних напрямів – це
самопізнання, яке є передумовою самореалізування [248, с. 444].

Важко не погодитися з цією думкою. Філософ робить спробу
зрозуміти сутність людини і доходить висновку, що вона не
залежить від зовнішніх обставин, а залежить від того, як людина
оцінює сама себе. Можна сказати, що це суб’єктивізм, але якщо

людина буде чесною перед собою, то вона знає свій духовний
потенціал і може дати об’єктивну відповідь на запитання: «Хто
вона є?» На основі аналізу філософських концепцій людини

Е. Кассирер доходить висновку: «Сучасна теорія людини втратила
свій ідейний стрижень, а натомість ми отримали повну анархію
думки» [248, с. 466]. Філософ усвідомлює, що такий стан поглядів

на сутність людини є небезпечним не лише в теоретичній площині,
а є загрозою для етичного й культурного життя. Е. Кассирер визнає

229