Page 221 - 6816

залежності від природничих наук, а з часом перетворилися на
прислужників політиків і врешті-решт стали сприяти
некрофільським тенденціям у суспільстві. Під тиском цієї
світоглядної контрреволюції гуманітарні науки й суспільство

дістали знеособлений напрям розвитку.

2.4. Особистісні та знеособлені тенденції у світовій
філософії ХХ – поч. ХХI ст.

Ідея особистості у ХХ–ХХI ст. стає надзвичайно актуальною:

фахівці налічують десятки її дефініцій. Як довів К. Мангайм,
велика кількість визначень спричинює розпад будь-якої системи

смислів (див. підрозд. 2.3.2). Від невизначеності змісту цього
поняття потерпають не лише філософська антропологія, соціальна
філософія, педагогіка, але й людина загалом. Уважаємо, що на
кожному етапі розвитку суспільства проблема особистості є

ключовою, проте у філософії дотепер немає критеріїв до розуміння
духовної сутності людини й особистості зокрема. Навколо
визначення змісту поняття «особистість» склалася суперечлива

ситуація. Кожен філософський напрям сформулював власний підхід
до визначення цього поняття: персоналізм під особистістю розуміє
універсальний спосіб буття, жертовність заради суспільства –
абсолютне начало, дух [387, с. 43–44, 56]; неотомізм розглядає

особистість як субстанцію, якій властива «наявність духовної душі
як субстанційної форми, що живе не лише біологічним й
інстинктивним, але також інтелектуальним і вольовим життям»

[355, с. 52]; у феноменологічній антропології особистість – це
центр духовної активності [633, с. 153, 160]; у марксизмі – міра
колективно-загального в конкретному індивідові [223, с. 413]; в
екзистенційній філософії поняття особистості стає непотрібним,

оскільки перевагу надають існуванню перед сутністю, тому йдеться
взагалі про людину та її життя. М. Мерло-Понті визнає відсутність
методологічних підходів до трактування людини, зауважуючи, що

людині потрібен ідеал для пізнання себе в порівнянні з буттям
Іншого [701, с. 504]. Філософ пропонує пізнавати людину в
контексті її стосунків з Іншими, оскільки саме стосунки визначають

її сутність. Велика кількість підходів до визначення поняття
«особистість» свідчить про те, що вони абсолютизують окремі

221