Page 216 - 6816

здатна його досягти, але для цього потрібні певні умови
[639, с. 143], а від себе додамо – і неабиякі внутрішні зусилля.
Ф. Шеллінг доводив, що буття тримається на особистостях і лише
вони живуть повноцінним життям: «Тільки в особистості є життя»

[639, с. 156]. Отже, ієрархічний підхід до розуміння людських
якостей органічно притаманний філософії Ф. Шеллінга.
Ґ. Геґель досліджував проблему особистості в релігійному та

правовому аспектах. У релігійному аспекті філософ аналізував
особистість у ракурсі призначення людини, а точніше, з позиції
двох протилежних підходів: людина сама в собі є добро чи зло. Зло
в людині філософ пов’язував з її природою: «Природною є людина,

яка дотримується своїх пристрастей і спонукань, є рабом своїх
жадань, для якої природна безпосередність є законом» [124, с. 257].

Ставлення Ґ. Геґеля до тілесної природи людини однозначне:
індивід, який живе під впливом природних спонукань, є рабом
своїх пристрастей. У контексті філософії І. Канта Ґ. Геґель
сформулював абсолютну вимогу до людини: вона не має права

підкорятися природному началу, бо має свідомість, волю й розум.
У процесі духовного розвитку людина долає своє природне
животіння, усвідомлює смисл свого буття. «Природа людини не

така, якою вона має бути; пізнання відкриває їй це й породжує те
буття, яким воно не має бути» [124, с. 260]. Завдяки процесу
пізнання людина відкриває в собі суперечності між добром і злом,
усвідомлює природне начало як зло, і в неї пробуджується потреба

добра, удосконалення власної природи – народжується особистість.
У ситуації межового напруження людина поступово починає
розуміти, що її природа не відповідає сутності людського

покликання. Ґ. Геґель від свого імені пише: «Я, як природна
людина, не відповідаю тому, що є істинним, і обплутаний
множиною природних особливостей, але в мені так само
безконечно тверда істина єдиного добра; отже, ця невідповідність

визначається як те, чого не має бути» [124, с. 267]. Філософ уважає,
що людина мусить за допомогою розуму подолати свою природу,
але усвідомлення цієї потреби приходить лише в стані межового

напруження.
Ґ. Геґель не лише констатує протиборство духовного й
природного в людині, а доводить, що ці суперечності знайшли

відображення в релігії, але в усіх її формах вони винесені за межі
людини, тоді як у християнстві вони перебувають в людині. Тому

216