Page 218 - 6816

начала, по-друге, як здатність бути суб’єктом моральної, естетичної
й духовної діяльності, по-третє, як продукт свого покликання.
Проблема подолання природного начала була для зазначених
філософів нагальною потребою. Природне начало постає як не-

істина людського буття, його інобуття, а особистість – це те, до
чого має прагнути людина [485, с. 51]. На жаль, ці роздуми
залишаються неосмисленими сучасною українською філософією,

панує уявлення, що німецький ідеалізм має антиперсоналістичний
характер.
Л. Фоєрбах не погодився з традицією, що склалася в
ідеалістичній філософії, і намагався подолати дуалізм тіла й духу,

але в реальності стає на позицію абсолютизації природного начала
в людині. Якщо чуттєвість людини в класиків німецького ідеалізму

була її недоліком, то Л. Фоєрбах абсолютизував природні аспекти
життя людини, заперечуючи досягнення своїх колег. Він
проігнорував суперечності між природним та духовним началом і
аналізував особистість у контексті «одиничне – загальне». Отож

Л. Фоєрбах успадкував підхід Й. Фіхте і розвивав ідею особистості,
але на матеріалістичному підґрунті, не розрізняв людину та
індивіда. «Буття в якості людини і буття в якості конкретного

індивідуума, безумовно, у мені нерозрізнені» [573, с. 496], тому
проблема загального й конкретного зникає. Л. Фоєрбах
підпорядкував індивідуальне родовому, тобто колективному, а
здатність людини бути суб’єктом духовної діяльності проігнорував.

Філософ уважав особистість «основним поняттям християнства
<…>, де наголошують на особистості Бога» [575, с. 278]. На його
думку, поняття особистості в християнстві настільки

абсолютизоване, що Бог є продуктом ідеї особистості: «Бог є
поняття чи ідея особистості…» [576, с. 142]. Заперечуючи духовну
сутність людини, філософ виступив проти християнського
розуміння особистості, й водночас проти того, що розробляли інші

представники німецької філософії. Отож у Л. Фоєрбаха панує
спрощене розуміння сутності людини й особистості зокрема.
Отже, аналіз проблеми особистості в німецькій філософії

відбувався в контексті співвідношення, з одного боку, духовного і
тілесного, а з іншого, – одиничного і загального. Але піднятися до
духовного людина може лише через усвідомлення та прийняття

проблем роду (загального). Для подолання природного начала в
собі людина має навчитися бути спонукуваною потребами Іншого –

218