Page 220 - 6816

серед нашої роззолоченої, облудної, нарум’яненої потолочі, навіть
якщо вона й називає себе «вишуканим товариством»» [396, с. 241].
«Вищому» світові він протиставляє людину, яка підпорядкувала
своє життя процесу пізнання, звела до мінімуму матеріальні

потреби. Особистість – це об’єктивна, шляхетна, аристократична
людина, яка відчуває себе змістом. Філософ дослідив походження
терміна «шляхетна людина». «Ми, правдиві», – так казали про себе

шляхетні в Стародавній Греції [395, с. 157]. Шляхетна людина
володіє своїми емоціями, почуттями, керується моральними
нормами, критерієм шляхетності в неї є вчинок, вона ніколи не
принизить себе розмовами про рівність обов’язків і не

перекладатиме свою відповідальність на іншого, бо поважає себе.
Підсумовуючи погляди Ф. Ніцше на сутність людини, зазначимо,

що концепт «кожна людина – особистість» був помстою посередніх
за принцип духовної ієрархії, який існував ще в стародавній
китайській, античній, середньовічній філософії. Це сфабрикований
ідеал.

Уважаємо, що філософія має повернутися до ієрархічного
розуміння людських якостей, що було притаманне німецьким
романтикам, філософії І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Ґ. Геґеля й

Ф. Ніцше. Розуміємо, що відновлення буде болючим, але іншого
шляху немає, бо лише ієрархічний підхід до розуміння духовної
сутності людини дозволить повернути в життя й філософію
світоглядний закон «особистість – принцип буття». Висновок

І. Канта про особистість як людину, спонукувану категоричним
імперативом, і твердженням А. Августина «особистість – принцип
буття» – судження одного порядку, це безумовний, метафізичний

закон, що не залежить від часу та будь-яких зовнішніх обставин. На
жаль, людство й філософи зокрема не дослухались висновків
І. Канта й продовжують звинувачувати його в антиісторизмові.
Натомість сучасна антрополого-глобальна катастрофа доводить, що

критики І. Канта помиляються. Повернення до категоричного
імперативу та світоглядного закону «особистість – принцип буття»
є нагальною потребою сьогодення.

Відмова від принципу духовної ієрархії означала заперечення
ідеї особистості як досконалої людини, для якої моральний закон є
святим. Філософія й психологія, знищивши ієрархічний підхід до

розуміння людини, стали розвивати безплідний напрям («кожна
людина – особистість»), втратили пріоритет й опинилися в

220