Page 19 - 6816
P. 19
Отже, завданням підрозділу є дослідження еволюції первоначал
суспільного буття в історії філософії та внеску української
філософії в розвиток метафізики.
1.1.1. Теоретичні уявлення про первоначала
суспільного буття в історії філософії. Проблема
первоначала поставала перед філософами в різних формах.
Парменід був першим, хто виділив істинне буття, яке відкривається
мисленню мудреців, та уявне буття з позиції почуттів пересічної
людини. Для надання буттю абсолютного статусу філософ уводить
поняття небуття. Платон поділив дійсність на світ незмінних і
тотожних у собі ідей (істинне буття), які здатна усвідомити людина
із золотими та божественними здібностями, і світ феноменів, що
постійно виникають і зникають (неістинне буття, світ не-сущого),
які пізнає пересічна людина. Метафізика Платона орієнтована на
те, щоб довести людині обмеженість чуттєвого світу й зорієнтувати
її на розумне, істинне буття відповідно до ідеї блага. Для цього
філософ запроваджує термін «вмирання» як подолання стереотипів
та звільнення від чуттєвості [426, с. 161–163], який з часом
успадкує християнство. Водночас є й інший бік філософії Платона,
на який звернув увагу американський філософ та історик
А. Лавджой (1873–1962). На його думку, Платона не задовольняє
філософія, яка не шукає причин існування земних речей та
людської недосконалості, тому старогрецький філософ прагне
з’ясувати, за яким принципом існує конкретна множинність, яка
утворює чуттєвий і темпоральний світ [298, с. 48–49]. На
значущість цього аспекту філософії Платона звернув увагу і
український філософ-релігієзнавець П. Павленко [405, с. 88].
Дотепер філософи продовжують сперечатися щодо змісту
поняття «благо». Сьогодні виокремлюють два його тлумачення.
Перше – благо як ідея ідей, абсолют, що залишається незмінним,
оскільки воно є досконалим буттям. У контексті цього підходу
сформулюю власне розуміння Платонової ідеї блага. Благо – це, по-
перше, суспільний інтерес, по-друге, поняття, яке не можна
відокремлювати від людської сутності. Платон осмислював людину
за фундаментальними ознаками: бути «рабом самого себе» і «бути
володарем над собою» [422, с. 120]. Цей поділ було конкретизовано
за чотирма ступенями духовного розвитку: людина із залізними,
мідними, золотими й божественними здібностями [422, с. 104].
19
