Page 213 - 6816

здатна лише особистість. «Це ніщо інше, як особистість, тобто
свобода й незалежність від механізму всієї природи» [236, с. 414].
Ідея особистості демонструє пересічній людині водночас як власну
недосконалість, так і взірець, до якого вона має прагнути. Філософ

писав: «Ідея особистості, яка показує нам піднесений характер
нашої природи <…>, дозволяє нам разом з тим помічати
відсутність співмірності нашої поведінки з цією ідеєю й тим самим

руйнує самосвідомість» [236, с. 414–415]. Так, ідея особистості, з
одного боку, демонструє людині ідеал, а з іншого, – її
недосконалість. Вимогливу людину, яка прагне розвитку, це
підбадьорює й дає взірець, тоді як пересічній це не подобається, а

може дратувати й викликати негативні емоції.
Особистість в І. Канта – це досконалість, до якої людина має

розвиватися через моральні та інтелектуальні вправи, що мусить
бути обов’язком і законом. Для виховання особистості потрібно
докласти надзусилля. Філософ формулює чітке розуміння
особистості: це індивід, який не лише поділяє категоричний

імператив, але й спонукуваний ним, тобто доводить ідею
взаємозв’язку особистості й категоричного імперативу до логічного
завершення, стверджуючи, що моральний закон невід’ємний від

особистості [244, с. 98]. Отож особистість у німецького філософа –
це людина, яка піднялася над власною природою й діє з позиції
категоричного імперативу. Заслуговує на увагу визначення
особистості, запропоноване І. Кантом, що особистість – це індивід,

який вільний і незалежний від будь-яких природних механізмів,
підпорядкований власному розуму й моральному закону
[236, с. 414]. Отже, особистість в І. Канта є суб’єктом морального

закону. Усвідомлюючи, наскільки важко й навіть неможливо
відповідати вимогам категоричного імперативу, філософ зазначав:
«Повна ж відповідність волі моральному закону є святість –
досконалість, недоступна жодній розумній істоті…» [236, с. 455].

Незважаючи на всю складність такої вимоги, філософ висновує, що
вона є практично необхідною. Людина має докладати зусилля
для реалізації категоричного імперативу, якщо навіть виникає

небезпека. Дотепер людство дозволяє собі ігнорувати настанови
морального імперативу. Перед людиною й сьогодні стоїть проблема
усвідомлення законів моралі як безумовних, що не залежать ані від

часу, ані від зовнішніх умов.

213