Page 212 - 6816

Говорячи сучасною мовою, німецький філософ зрозумів, що
досконала людина, спонукувана інтересом іншого – людства, сягає
найвищого ступеня духовного розвитку. «З радісними гордощами
згадую той час, коли знайшов я людство і зрозумів, що більш

ніколи я його не втрачу» [650, с. 258]. Це почуття єдності зі світом
людина має культивувати в собі. Ф. Шляєрмахер із болем зауважує,
що людина цього не робить, бо відчуває себе лише елементом

цього світу, який тотожний з іншими. Таке життя філософ називає
безформним і серединним [650, с. 260]. Ф. Шляєрмахер намагається
довести філософам Просвітництва, що їхні погляди щодо людської
сутності не відповідають потребам вдосконалення людини. Люди

стали схожими один на одного: «Мільйони носять вбрання свого
часу – вони вірні копії його потреб і його смаку» [650, с. 240]. Про

такий тип людини він говорить, що вона залишається рабом часу,
необхідності й зовнішнім предметом навіть для самої себе. Для
характеристики такого типу людини та способу життя філософ
використовує словосполучення «низькопробні форми людства»

[650, с. 241]. Ф. Шляєрмахер цими роздумами ніби говорить своїм
опонентам-філософам епохи Просвітництва, що люди стали
подібними в духовних якостях. Незважаючи на це, він уважає, що

кожна людина має в собі якості «високої істоти» та здатна
піднестися над собою [650, с. 241]. Прагнення до вищого рівня
розвитку є призначенням людини, але вона потребує духовного
наставника: «Кожна людина, за винятком небагатьох обранців,

потребує керівництва і впливу вихователя» [650, с. 245].
Отже, Й. Шіллер та Ф. Шляєрмахер виокремили дві протилежні
тенденції в життєдіяльності людини. Одна спрямована на чуттєве

життя, а інша – на духовне. Ідеї духовної ієрархії та вдосконалення
людини були провідними у творчості німецьких романтиків.
І. Кант, Й. Фіхте, Ґ. Геґель, Ф. Шеллінг успадкували
ієрархічний підхід німецьких романтиків до розуміння людської

сутності. Так, розмірковуючи над метафізичними засадами
суспільного буття, І. Кант започатковує новий підхід до проблеми
особистості – досліджує її в контексті моралі, яка, на думку

філософа, становить найглибший вимір людини. Роздуми філософа
над проблемою категоричного імперативу – це пошук шляхів
удосконалення людини, з’ясування ролі морального закону в її

житті. Особистість постає як результат вивищення людини над
власною природою. На спонукання категоричним імперативом

212