Page 208 - 6816

легко стають надбанням повсякденної свідомості [384, с. 40]. Усе зло
концепту «кожна людина – особистість» полягає в тому, що в ньому
ототожнено те, що має бути, з тим, що є. Сутність ототожнили з
існуванням, що є метафізичною помилкою. Сучасні європейські

дослідники модерну П. Козловськи, А. Макінтайр не можуть
з’ясувати, від чого йде його зло [263; 699]. Уважаємо, що воно
походить від вульгарного спростування принципу духовної ієрархії,

який був заперечений концептом «кожна людина – особистість».
Осмислюючи світоглядні уявлення людини в модерному й
постмодерному світі, румунський філософ-релігієзнавець, дослідник
міфології М. Еліаде (1907–1986) писав, що вона вступила в стадію

повного «розквіту»: «Сучасна нерелігійна людина приймає для себе
нову ситуацію існування: вона вважає себе єдиним суб’єктом і

об’єктом Історії…» [659, с. 351]. Філософ доходить висновку, що
сакральне є основною перепоною модерної та постмодерної людини
до свободи. Нерелігійна людина припустила, що стане вільною тоді,
коли позбудеться будь-якої містики й уб’є останнього бога [659,

с. 351]. Поняття особистості нагадувало нерелігійній людині про
необхідність духовного вдосконалення, ідеал і Бога, що її дратувало,
а тому вона й проголосила: кожна людина є особистістю. Людина

маси підсвідомо вважає, що ідея особистості як досконалої людини є
суттєвою перешкодою до її величі. Посередня людина свою
значущість бачить у звільненні від релігійних забобонів, не
усвідомлюючи того, що стала залежною від своїх примітивних

уявлень. Отже, концепт «кожна людина – особистість» є
результатом руйнування духовних основ людського буття.
Концепт «кожна людина – особистість» – це продукт

емпіричного мислення, яке вважає: «Те, що істинне, повинне існувати
в дійсності й бути наявним для сприйняття» [127, с. 148–149].
Принцип емпіризму протилежний принципу належного.
Використовуючи понятійний апарат Ґ. Геґеля, стверджуємо, що

концепт «кожна людина – особистість» – це продукт здорового
глузду. Він закреслює метафізичну сутність людини, а існування
проголошує істиною. Маємо підтримати І. Канта й М. Гайдеґґера, які

вважали людину метафізичною істотою, що має в собі джерела свого
розвитку, тобто здатна вийти за межі сущого [606, с. 28]. Концепт
«кожна людина – особистість» ототожнює внутрішній і зовнішній

аспекти життєдіяльності людини, а точніше заперечує принципові
відмінності між сутністю та існуванням. Про необхідність

208