Page 207 - 6816
P. 207

революції, об’єктивно вела до уніфікації поглядів на людину, тобто
               до концепту «кожна людина – особистість».
                     Французька           революція          суттєво        сприяла        економічній,
               соціальній, політичній активності, впливала на процес формування

               здатності  бути  суб’єктом  діяльності,  що,  своєю  чергою,  сіяло
               ілюзії,  що  всі  спроможні  бути  суб’єктами  діяльності,  отже,
               особистостями. Підсумовуючи функції концепту «кожна людина –

               особистість», зазначимо, що, з одного боку, він став філософським
               підґрунтям  епохи  модерну,  а  з  іншого,  –  опредметнив  бажання
               посередньої  людини  бути  суб’єктом  діяльності  й  особистістю.
               Посередня людина відчувала, що не сягає рівня особистості, але їй,

               незважаючи  ні  на  що,  був  потрібен  концепт,  який  би  дав
               філософську  індульгенцію,  що  вона  теж  є  особистістю.  Філософи

               епохи  Просвітництва  й  французької  революції  як  виразники
               інтересів  буржуазії  пішли  на  викривлення  істини,  що  є
               філософським  і  моральним  злочином.  Духовна  й  інтелектуальна
               поверховість залежної та посередньої людини має своє соціально-

               психологічне коріння. Концепт «кожна людина – особистість» – це
               прояв механізму психологічного самозахисту. Він виник тому, що
               був вигідний і народним масам, і буржуазії.

                     Отже,  концепт  «кожна  людина  –  особистість»  –  це  не
               філософське  розуміння  людської  сутності,  а  політичне  гасло  у
               формі  філософського  судження.  Уточнюючи  функції  цього
               концепту,  додамо:  по-перше,  він  був  орієнтований  проти

               християнського розуміння поняття особистості; по-друге, знищував
               ієрархічний  підхід  до  розуміння  внутрішніх  якостей  людини,  по-
               третє,  руйнував  ієрархічну  будову  суспільства,  у  якому  Церква

               посідала пріоритетне становище.
                     І. Кант оцінив епоху Просвітництва як вихід людства із стану
               підліткового  віку  [242,  с.  27],  але  зазначив,  що  людині  важко
               навчитися  самостійно  мислити.  Осмислюючи  сучасність  у

               контексті зауважень І. Канта, зазначимо, що людина й сьогодні не
               здатна  до  рефлексивного  мислення  й  більшість  суспільних
               інститутів  не  допомагає  їй  у  духовному  вдосконаленні.

               М. Горкгаймер  з  цього  факту  зробив  слушний  висновок,  що
               посередня  людина  здійснила  необґрунтоване  припущення:  кожна
               людина має однакову духовну субстанцію [145, с. 40].

                     Уважаємо,  що  наведено  достатньо  доказів,  щоб  читачі  були
               готові  прийняти  висновок  С. Московічі:  брехливі  й  поверхові  ідеї


                                                            207
   202   203   204   205   206   207   208   209   210   211   212