Page 206 - 6816

рефлексія щодо пізнання сутності суспільного буття. Ми вже
звертали увагу на те, що колективне свідоме й несвідоме третьої
верстви було охоплене ілюзорною ідеєю рівності, а тому виявилося
нездатним зрозуміти сутність. Оскільки ідея особистості була

втіленням ієрархії, то саме вона вабила колективне несвідоме: як
стати особистістю. Шлях досконалості й вимогливості маса обрати
не могла. Залишалося одне – знищити принцип ієрархії та визнати

всіх особистостями.
Епоха Просвітництва та Велика французька революція,
проголосивши культ розуму, знайшли в концепті «кожна людина –
особистість» філософське завершення, проте це було обґрунтування

не на рівні розуму, а на рівні здорового глузду людини маси.
Осмислюючи внесок діячів епохи Просвітництва у французьку

революцію, А. де Токвіль зробив висновок, що їм бракувало
виховання, політичного порядку, їхня критика вбралася у
філософські шати й відбувалася на фоні зневаги до стародавньої
мудрості та впевненості у своєму індивідуальному розумі [549,

с. 126]. Відомо, що абстрактні ідеї легко засвоюють невибагливі
народні маси. Соціально-політичний та інтелектуальний
примітивізм критиків ієрархічного начала викликав симпатію

народних мас. «Нова еліта» й маса доповнювали одна одну.
Боротьба з конкретною формою ієрархії не привела до знищення
самого принципу. Місце старої аристократії зайняли урядовці [549,
с. 147]. Одну ієрархію була замінено іншою, але, якщо в попередній

були критерії гідності й досконалості, то в новій їх не було. Отож,
принцип ієрархії не був знищений, а змінив свою форму.
Сучасний канадський філософ Ч. Тейлор, намагаючись

усвідомити витоки кризи епохи модерну, зазначає, що її причину
слід шукати в Просвітництві й Великій французькій революції, які
встановили безособовий порядок [539, с. 430–470]. Дійсно, концепт
«кожна людина – особистість», знищивши принцип духовної

ієрархії та відповідальність вищих верств за нижчих, закономірно
породив внутрішній і зовнішній хаос. У цій ситуації, на нашу
думку, утримати французьке суспільство від подальшої деградації

можна було лише за двох умов: по-перше, посиленням ролі
держави; по-друге, максимальною формалізацією життя,
уніфікацією поглядів на людину. Висновки збігаються з реальним

ходом історії. Духовна ситуація, що утворилася під час французької

206