Page 204 - 6816

нові умови життя, що складалися в епоху Просвітництва, під час і
після Великої французької революції.
З поглядами К. Мангайма корелюються висновки німецько-
американського психолога й філософа Е. Фромма (1900–1980):

«Кожне суспільство визначає, які думки й почуття можна допускати
до рівня свідомості, а які – залишити незмінними» [597, с. 336].
Варто уточнити цей висновок: визначає не суспільство, а панівний

тип людини. Це твердження взагалі ставить під сумнів об’єктивність
гуманітарних наук і філософії зокрема, а тому виникають питання:
по-перше, як таке може бути, що науковці утворюють поняття й
концепти не на основі об’єктивного наукового аналізу, а під тиском

колективного несвідомого та повсякденної свідомості, по-друге,
чому нові покоління науковців сприймають концептуальні

положення на віру?
Уявлення «кожна людина – особистість» народжувалося в
боротьбі з принципом духовної ієрархії, а точніше з позицією
А. Августина: особистість – принцип буття. Для усвідомлення

причин виникнення й панування концепту «кожна людина –
особистість» пропонуємо, знову звернувшись до методологічних
ідей К. Мангайма й продовжити аналізувати механізм виникнення й

формування філософських понять. Досліджуючи цей процес,
соціолог доходить фундаментального висновку, що в теоріях
відображено онтологічні умови буття людини й суспільства
[351, с. 38]. Проаналізуємо твердження А. Августина «особистість –

принцип буття» та уявлення «кожна людина – особистість» із
методологічної позиції К. Мангайма. Уважаємо, що перше
твердження є відбиттям пріоритетного становища особистості в

європейському суспільстві, а друге – відображенням зухвалих
претензій посередньої людини на те місце, яке їй не належить.
Соціолог доводить, що поняття не просто відображають дійсність, а
виконують певні соціально-психологічні функції [351, с. 38], а

точніше світоглядні й методологічні. Отже, ураховуючи ідеї
К. Мангайма, сформулюємо запитання: які функції виконував і досі
виконує концепт «кожна людина – особистість»?

Для відповіді на це запитання проаналізуємо праці істориків і
філософів епохи Просвітництва та Великої французької революції.
Досліджуючи соціально-психологічну ситуацію цього періоду,

французький історик і філософ А. де Токвіль (1805–1859) доходить
висновку, що всі верстви Франції були охоплені ідеєю: «Усі люди

204