Page 203 - 6816

межі їхньої дії. Чому ніхто не проаналізував причини виникнення
концепту «кожна людина – особистість»? Уважаємо, що він є
продуктом колективного підсвідомого й повсякденної свідомості,
який психологічно комфортний, оскільки кожна людина свідомо й

підсвідомо робить висновок: якщо всі особистості, то і я теж
особистість. Така логіка нібито піднімає людину до всезагального,
але це занадто спрощене сходження до особистості.

У філософській антропології налічують надзвичайно велику
кількість підходів до визначення змісту поняття «особистість», але
це не прояснює проблему особистості, а навпаки ускладнює.
Німецький філософ і соціолог К. Мангайм (1893–1947) передбачав

такий розвиток подій, а тому зазначив: «Надмірна кількість
протилежних джерел творення сенсу стосовно одного й того ж

об’єкта в одному й тому ж суспільстві тягне за собою в остаточному
підсумку розпад будь-якої системи сенсів» [351, с. 40]. Отже,
відомий учений ще в 1929 р. відчув кризу гуманітарних наук і навіть
суспільства, якщо вчені не здійснюють рефлексії щодо змісту

фундаментальних понять і допускають поняттєву багатозначність.
Незважаючи на велику кількість підходів до тлумачення поняття
«особистість», усі вони, на мою думку, народилися й формувалися в

межах концепту «кожна людина – особистість», тому надзвичайно
актуальною є проблема, як саме відбувалося його формування. У
постмодерній філософії та психології уявлення «кожна людина –
особистість» стало аксіомою, тому це твердження опинилося поза

межами уваги філософів і психологів. Сьогодні виступати з його
критикою доволі небезпечно, бо можна у відповідь отримати
звинувачення в антигуманізмі й загалом це є ознакою поганого

виховання. Отже, проаналізуємо історико-філософські, соціально-
філософські та методологічні умови виникнення концепту «кожна
людина – особистість».
Для реалізації завдання використовуватимемо метод соціології

знання К. Мангайма: усе гуманітарне знання має соціально-
детермінований характер, тобто є релятивним за своєю суттю.
Розмірковуючи далі, соціолог конкретизує свою думку у твердженні:

«Структура буття зумовлює певну інтерпретацію цього буття»
[351, с. 98], тобто спосіб життєдіяльності людини й суспільства
визначає зміст гуманітарних теорій, їхню світоглядну та ідеологічну

спрямованість. У контексті цих методологічних засад дослідимо, як
виникло уявлення «кожна людина – особистість» і як воно відбивало

203