Page 200 - 6816

як духовно досконалої людини філософ започатковує концепцію
інтелектуальної рівності: усі люди мають від природи однакові
розумові здібності, а різниця залежить від виховання
[134, с. 63]. У цій думці звертаємо увагу на словосполучення

«однакові розумові здібності». Уважаємо, що ця думка корелюється
з роздумами Н. Мак’явеллі та Д. Г’юма про однорідність людей.
Просвітництво, скасувавши ідею ступенів духовного розвитку

людини та досконалої людини, об’єктивно стало на шлях її
уніфікації: існують загальні причини, що керують поведінкою
людини, і вони мають матеріальний характер.
Розбудова громадянських суспільств у Європі об’єктивно

потребувала свідомих громадян. Для вирішення цієї проблеми
філософи-просвітники переносять поняття особистості у світську

філософію й тлумачать його з позиції нових онтологічних умов
буття: особистість – це людина, яка є суб’єктом діяльності в соціумі
(Т. Гоббс), свідома й розумна (Д. Г’юм, Дж. Локк). Незважаючи на
деякі розбіжності між цими поглядами, спільним у них є те, що в

них трактують роль і значення особистості з позиції держави та
громадянського суспільства. Дійсно, державне та громадське життя
вимагало від кожної людини, незалежно від рівня її духовного

розвитку, етичних і релігійних переконань, щоб вона свідомо
дотримувалась правових норм і законів, але цей підхід проігнорував
відмінності, що існують між людьми з позиції рівня їхнього
духовного розвитку та моральних якостей. Уважаємо, що підхід

Ф. Бекона, Т. Гоббса, Д. Г’юма, Дж. Локка збігається за формою з
соціально-політичним підходом, що був започаткований римськими
юристами, хоча відрізняється від нього за змістом. Підхід

Г. Ляйбніца не вписується ні в християнський, ні в соціально-
політичний. Монаду-особистість філософ трактував як субстанцію
буття, яка має долати тілесне існування й прагнути Града Божого,
що утворюється діяльністю монад-духів. Це твердження слід

розуміти так: справедливе суспільство можна розбудувати лише
діяльністю особистостей і геніїв, коли їм належатиме пріоритет. У
Граді Божому буде гармонія між природою та людиною, «між

фізичним царством природи і моральним царством благодаті» [304,
с. 428]. Уважаємо, що Г. Ляйбніц започаткував субстанційний підхід
до розуміння особистості.

Отже, європейська філософська думка ХVII–ХVIII ст.
переосмислює християнське поняття особистості й активно ним

200