Page 196 - 6816
P. 196

тому їм не залишалось іншого шляху, як проголосити, що в умовах
            громадянського  суспільства  всі  є  особистостями.  Цей  підхід  до
            проблеми  особистості  дістав  в  історії  філософії  назву  «юридична
            теорія  особистості  Дж.  Локка»  [352,  с. 387].  Уважаємо,  що  підхід

            Дж. Локка доповнює підхід Т. Гоббса.
                  У  центрі  філософських  роздумів  Г. Ляйбніца  було  поняття
            субстанції.  Намагаючись  розробити  філософське  вчення  про  світ

            (онтологію)          як     якісно       багатоманітний,            живий        організм,
            що розвивається,  він  шукав  засади,  котрі  можна  покласти  в  його
            основу. Філософ відмовляється від матерії як субстанції й за основу
            приймає монаду, під якою розуміє «живу істоту, що має душу» і є

            життєвим  принципом  [305,  с. 451,  232].  Розвиваючи  свою  ідею,
            Г. Ляйбніц  пише:  «Монада  <…>  є  ніщо  інше,  як  проста

            субстанція…»  [304,  с. 413].  Монади  водночас  мають  пасивну
            (матеріальну,  тілесну)  й  активну  (духовну)  природу.  Отож  якості
            монад  філософ  описував  за  аналогією  з  людським  «я»,  а  точніше
            за християнськими уявленнями про людину як єдність тіла, душі й

            духу,  що  дозволяє  розглядати  вчення  про  монади  як  учення  про
            особистість. Г. Ляйбніц переосмислив поняття монади й трактував
            її  як  субстанцію  буття.  Філософ  не  наважився  людину  зробити

            субстанцією,  бо  бачив  її  недосконалість,  що  змусило  ввести
            поняття «монада».
                  Проаналізуємо якості монад-особистостей. Першим атрибутом
            монади, на думку Ю. Кушакова, є діяльність [297, с. 19]. У кожній

            монаді  безперервно  відбуваються  зміни,  що  є  результатом  дії
            внутрішніх  причин  [304,  с. 414],  отож  монади  володіють
            колосальною           актуальною           й потенційною           енергію,        зокрема

            духовною. Вони не просто розвиваються, а прагнуть досконалості,
            саморозвитку,  тобто  мають  здатність  змінювати  свої  якості  під
            впливом  власних  зусиль.  Описуючи  якості  монад,  Г. Ляйбніц
            звертає увагу на їхню внутрішню суперечливість і підкреслює, що

            це не можна пояснити механічними причинами. Монади здатні до
            саморозвитку,  але  не  можуть  змінюватися  під  впливом  інших
            монад  [304,  с. 413–415].  На  нашу  думку,  за  суперечливими

            твердженням про якості монад стоять спостереження за людською
            поведінкою та психологією: людина живе за власними уявленнями,
            життєвими установками, дуже часто не усвідомленими, вони мають

            сталий характер, тобто на них майже неможливо впливати ззовні.
            Отож  монади,  як  і  люди,  внутрішньо  суперечливі  істоти.  Монада


                                                         196
   191   192   193   194   195   196   197   198   199   200   201