Page 197 - 6816

розвивається, але водночас залишається сама собою, тотожна собі
й відрізняється від себе.
Особливе значення Г. Ляйбніц приділив ієрархії монад. Філософ
звертає увагу на те, що вони відмінні за їхніми внутрішніми

якостями, зокрема «відрізняються одна від одної за ступенями
виразності в сприйнятті» [304, с. 423]. У «Монадології» налічуємо
чотири рівні розвитку монад. Перший – прості монади, які

перебувають у «несвідомому стані». У цих характеристиках неважко
помітити якості людей, які зорієнтовані на безпосередні потреби,
психологічно й інтелектуально нерозвинуті, замкнуті в собі й
нездатні вийти за межі власних соціально-політичних і

психологічних установок. Другий – розвинуті монади-душі, які
мають пам’ять, але не мають самосвідомості [304, с. 416–417]. У цих

характеристиках можна впізнати якості людей освічених, здатних на
основі знань організувати суспільне життя, але не спроможних
передбачати результати своєї діяльності. Третій – монади-духи, це
розумні душі, для яких характерна рефлексія [304, с. 427]. Уважаємо,

що в них втілені характеристики людей здатних до рефлексивної
життєдіяльності, та якості геніїв, що творять, виходячи з потреб
добра, краси й справедливості. Четвертий – Бог як верховна монада,

яка є взірцем досконалості. Ієрархічний підхід до розуміння монад
свідчить про те, що Г. Ляйбніц чудово розумів відмінності між
людьми за їхніми духовними якостями.
Проаналізуємо відносини монад між собою та універсумом. На

основі принципу загального взаємозв’язку Г. Ляйбніц стверджував,
що всі монади між собою пов’язані, тому, незважаючи на будь-яку
відстань, впливають одна на одну й відчувають, що відбувається в

універсумі [304, с. 424]. Прості монади мають спілкуватися лише
через Бога [304, с. 421–422]. Монади-духи здатні вступати в
контакт з Богом [304, с. 428], нижчі монади та монади-душі таких
здібностей не мають. У цих твердженнях убачаємо відображення

таких реальних фактів: людина нижчого рівня розвитку не здатна
зрозуміти людину освічену й шляхетну, тому має дотримуватися
християнських засад. Натомість духовно розвинена людина здатна

зрозуміти людину неосвічену й нерозвинуту, а християнські засади
буття є її внутрішнім переконанням. Зазначимо, що Г. Ляйбніц не
заперечував й емпіричний підхід до розуміння особистості й

уживав поняття особистості в контексті поглядів Дж. Локка.
Відповідно до ситуації він послуговувався поняттям особистості,

197