Page 194 - 6816

в подібності людей усіх історичних часів. «Усі людські справи
роблять люди, які мали й завжди матимуть ті самі пристрасті, і
тому вони неминуче повинні давати однакові результати» (курсив
наш. – В. С.) [343, с. 391]. На цей факт звернув увагу В. Дільтей,

зазначивши, що італійський гуманіст сформулював принцип
однорідності людей [185, с. 30]). Н. Мак’явеллі заперечує
автономність і значущість моралі для життєдіяльності людини й

суспільства. Духовні аспекти людської особи його не цікавлять.
Отож філософ змінює дослідницьку парадигму щодо людини
й розглядає її із соціальної позиції. Можна погодитися з думкою,
що «він перший став вивчати людину й людські стосунки не з

етичного, а з соціологічного погляду» [180, с. 567]. Такий
філософський підхід до розуміння людини був детермінований

новими онтологічними умовами епохи.
Отже, епоха Відродження породжує протилежні погляди на
людину. З одного боку, у творчості М. Кузанського й Еразма
Роттердамського зберігається ієрархічний підхід до розуміння

людини. Філософи віддають належне духовній людині, їй має
належати пріоритет. З іншого боку, виникає й протилежне
трактування сутності людини, що представлено спадщиною

Н. Мак’явеллі, який уніфікував погляди на людину, сформулювавши
принцип однорідності людей. Мірандола започатковує
антропологічний гуманізм, безмежну віру в можливості людини.
Цей підхід у поєднанні з принципом однорідності людей з часом

трансформувався в концепт «кожна людина – особистість».

2.3. Світоглядна боротьба навколо проблеми особистості
в європейській філософії ХVII – ХIХ ст.

У філософії світоглядну боротьбу трактують як боротьбу
матеріалізму та ідеалізму, але не пов’язують з дослідженням різних
типів людини, які є носіями цих традицій. Уважаємо, що

світоглядна боротьба між матеріалізмом й ідеалізмом органічно
пов’язана зі змістом поняття особистості, проте цей феномен

залишився поза увагою філософів.
Отже, завданням підрозділу є аналіз проблеми особистості в
європейській філософії XVII–ХIХ ст.

194